21 Як воно було

Що робити далі, Седжіо не розумів. Тай що може зробити чоловік, після стількох років даремних пошуків. От тільки Седжіо був не людиною. Він дракон. Ця неймовірна доля іноді штовхала його на дивні витівки. Як от зараз. Майже не маючи надії відзнайти хоч щось корисне, він кожен день відвідував столичну бібліотеку. В один з звичайних днів, забувши про плин часу, Седжіо випадково зустрів Лаї – доньку Алтіні і Аозі. В молодій красуні, велетень ледь розгледів маленьку дівчинку, яку востаннє бачив багато років тому. Якби вона сама не назвалася, і надалі б сумнівався Лаї це, чи ні.

– Ви повернулися! Яка дивина. Я навіть не сподівалася знову вас побачити! Позкажіть про ваші подорожі. До речі, як справи у Мрієль? Минуло стільки років. Скільки у вас дітей?

Дівчина все продовжувала і продовжувала сипати питаннями, та відповідями їй було лише мовчання. Седжіо не промовив ні слова, та його сумне лице відповіло за нього.

– Невже у вас щось трапилося? – злякано запитала Лаї, передчуваючи погане.

Дракон кивнув.

– А Мрієль?

– Її немає. Сподіваюся тимчасово.

– Та що з нею?! – нетерпляче запитала дівчина за звичкою мало не цокнув підбором.

– Вона померла.

Спантеличена Лаї стояла нерухомо поки Седжіо не покликав її в приміщення для відпочинку. Рання година гарантувала що кімната буде порожньою. Так і сталося. Всі крісла виявилися вільними, тож дівчина поспішила зайняти своє улюблене і поманила дракона вмоститися поряд.

Почалася довга розмова. Спочатку говорила лише Лаї. Слова лилися з її уст з неймовірною насолодою. Вони любила розповідати про себе. Оптимістична розповідь розігріла похмурого Седжіо і той поступово приєднався до розмови. Розповіді його ставали все більш багатослівними, аж поки мова не зайшла про Мрієль. Тут дракон затараторив з новою силою, ніби до цієї миті його стримувала якась невидима сила.

Спочатку дракон розповів про переживання Мрієль. Як вони заповнювали його голову. Він декілька разів намагався запевнити свою слухачку що ні про які відносини з нею він тоді і не думав, але та добре знала про кінцевий результат подорожі, тож не надавала значення цим виправдовуванням. Зрештою, під тиском зацікавленої Лаї, Седжіо продовжив.

– Але попереджаю – суворо помітив дракон – в цій історії сумний кінець.

Дівчина лише відмахнулася записником, який приготувала для нотаток.

– Кілька днів перед нашим зникненням в моїй голові творилося казна що. То мені закортить мяса, то з'явиться бажання літати, причому таке сильне, ніби я зараз помру від нестерпної туги за небом. В ті дні дракон ледь не переміг. Можливо ти чула про моє ув'язнення у князя Ровіра Ярлпонського? Так от: я втрапив у ту пастку якраз через подібний приступ. Назвемо його “перемогою дракона”.

– А чому саме так? – поцікавилася слухачка.

– Тоді інстинкти дракона взяли гору над моїм розумов. Перед від'їздом з імперії я ледь тримався щоб не впасти в чергову “перемогу дракона”. Так і сталося б якби не Мрієль. Спочатку її відчай зробив тільки гірше, та коли я обіцяв їй порятунок, все змінилося.

– Порятунок від чого?

– Від батька. Мрієль любила вчитися і була слухняною до того самого моменту, коли Ровір вирішив видати її заміж. Дівчина зламалася.

– Але в решті решт Ровір хотів одружити її з вами. Чи не краще б було залишити все як є?

На мить дракон про щось замислився. Його погляд прилип до краєчка підвіконня, де недбалий читач залишив тонку книжечку. Дійшовши своїх, незрозумілих для Лаї, висновків, Седжіо відповів:

– У цьому випадку вона б ненавиділа мене. Ненавиділа б свого батька. Можливо навіть знову спробувала вбити себе. Гадаю я зробив все що міг. Знаєш що вона казала в останні дні свого життя? Вона розповідала як сумує за сім'єю, за сестрою з братами. Розповіла що мріє після довгої подорожі знову зустрітися з батьком і розповісти йому наскільки зараз щаслива. Тепер розумієш? Насправді Мрієль любила свого батька. Всі образи не мали жодного значення.

Використавши коротку паузу, Лаї швиденько зробила кілька поміток у записнику, але одразу заховала перо, коли дракон знову заговорив.

– Ми полетіли у Ярвік. Звідти частенько відпливають кораблі на південь. Мрієль було байдуже куди рухатися далі, а от мене зацікавив цей острів. Чутки про відважних моряків тих місць доходили аж до північного узбережжя, де будь який корабель – подія року. Ми цілий день блукали містом, роздивляючись і дивуючись різноманітністю його населення. Порт Шістеру лише бліда тінь тієї колоритності, якої набуває Ярвік вдень. Торговці з Трусенії, військові з Ауренії, вільні вожді з лісів Шампо – там були мандрівники якщо не з цілого світу, то з доброї його половини. Мені яскраве вбрання південних жителів швидко приїлося, а от Мрієль з задоволенням розглядала їх до самого відплиття. Сподіваюся я ніколи не забуду її враження. Ці радісні вигуки і сотні питань. Коли ж я показав нещодавно придбаний мною корабель, дівчинка ледь не розплакалася. Так почалася наша подорож. Нажаль не настільки довга, як хотілося б.

Далі дракон детально описав всі міста королівства Трусенія, які вони відвідали. Навіть багатоденна подорож між портами не залишилася без пригод. То зустріч з піратами, то з військовими. Зі слів Седжіо виходило що в морі майже немає різниці кого зустріти – всі хотіли грошей. Деяким дракон платив, але не кожен корабель після цього переживав наступну ніч. З плином розповіді кількість незнайомих для Лаї назв почала збільшуватися. Подорожуючі висадилися в Боркнані для того щоб перетнути материк Ауренії.

– Але навіщо? – здивовано запитала Лаї.

– Материк Ауренія це довжелезна ділянка суші, перетнути яку вширш набагато швидше, аніж обпливати її. До того ж нам вже набридло море, і ми вирішили помандрувати сушею. Нажаль саме тоді у Мрієль з'явилися перші симптоми.

– Перепрошую, що?

– Тоді вона вперше захворіла. Зараз можна довго корити себе, за те, що не відреагував одразу, та хіба слабка кількаденна застуда може викликати підозру. Ми навіть не зупинилися для перепочинку. Вологі ауреанські ліси виявилися не надто приємними. Бажання пройти їх було більшим за допитливість Мрієль. Трохи пізніше знайшовся доволі пристойний річний транспорт, який забезпечив нас комфортом до самого Чампо – столиці імперії. Не пригадаю щоб ще десь бачив такі пишні і густі ліси. Хіба що в околицях Алілемінао. Місто це закарбувалося в моїй пам'яті назавжди. Там Мрієль померла.