20.4. Не все так погано

Весь шлях назад до столиці, дракон розмірковував для чого старшому сину відомого чародія кидати напризволяще свою родину і спадок заради князя. Щось тут не сходиться. Не порушуючи своїх правил, велетень приземлився досить далеко від північних воріт внутрішнього міста. Надто вже чутливим був дзвін Уко до магії дракона. Перетворившись на благородного торговця з півдня, Седжіо поплентався пішки. На кам'яному мосту, біля самої брами стояло лише кілька лютей. Останні не планували заходити в місто, тож дракон сподівався швидко увійти. Зіпсував йому плани Еврік. Виявляється це він розмовляв з двома добродіями, що ліниво розминали ноги посеред дороги.

“Схоже вони тут вже довго” – подумав дракон, якого відразу помітили.

Колишній учень Седжіо швидко підбіг, розмахуючи широкими рукавами своєї дорогої сорочки.

– З поверненням вас вчителю – привітався він.

Хлопчина вже став чоловіком. Підперезана довга сорочка лише підкреслювала його широкі плечі. За поясом гойдалася якась коротка палиця з дорогоцінним камнем на кінці, а нижче чорніли панчохи, що зовсім не пасували до решти вбрання.

Роздивляючись учня, дракон мовчки кивнув.

– Я прийшов сюди, щойно дізнався про ваше повернення. Звязок між нами досі міцний, тож не дивуйтесь. Знайти вас було легко.

– Я радий бачити тебе хлопче, та в мене надто багато справ, і жодна з них не терпить зволікання. В тебе є прохання до мене?

В цю саму мить очі Седжіо округлилися. Надто вже здивували його думки Евріка. Останній, як виявилося, видавав себе за дракона і зайняв його посаду. З одного боку – Седжіо був радий позбутися небажаних обовязків; з іншого – його розчаровували методи Евріка. Колись він сам навчав хлопця. Невже він не впорався?

– Ти розчарував мене. Навіщо тобі видавати себе за мене? Про що ти думав? Гадаєш я б не дізнався?

На мить Еврік перетворився на того, колишнього хлопчина, що червонів через будьяку дрібницю.

– Схоже не все ще втрачено – з усмішкою сказав Седжіо, після чого підійшов впритул, на секунду глянув у вічі молодому чоловіку, і обійняв його. Обійняв міцно, як близьку людину, яку не бачив довгі роки.

– Сподіваюсь колись я обійматиму Бомпата ось так, як зараз тебе.

– І я сподіваюсь – прошепотів Еврік.

Голова його заповнилася виром емоцій. Сором за себе змішався з радістю зустріти могутнього і такого доброго дракона. По щоках мимоволі потекли сльози. Седжіо не відпускав учня, поки його зелений комір не став геть мокрим.

Витерши рукавом свої сльози, Еврік почав агітувати дракона зайти до нього. Слова лилися з нього так легко, немов хтось зняв важкий тягар з його язика. Згода Седжіо на недовгий візит, підняла настрій учня ще сильніше.

Деревяна полиця в кабінеті Евріка одразу привертала увагу. На ідеально рівних дошках збирали пил кілька дерев'яних статуеток. Одна з них зображала якусь чародійку, що тримала в руках скіпетр, простягаючи його до неба, ніби намагаючись подарувати атрибут своєї могутності небесам.

– Це моя улюблена  сказав Еврік, помітивши зацікавленість гостя.

– Схоже у тебе зявилося хоббі.

– Що таке хобі? Це небезпечний паразит?

– Ні – всміхнувся Седжіо, одночасно відмахнувшись рукою.

На жаль мода потребує жертв. Цього разу жертвою стала статуетка, яка встигла притягнути стільки уваги. Рукав дуплета зачепив її, і фігурка невідомої чародійки впала. Дерево не настільки крихке, щоб от так просто розколотися, тож напруження швидко спало.

– Я хотів вибачитись – з соромом промовив Еврік – мої дії були нерозумними, егоїстичними і злочинними. Я стер память про Ровіра у всіх, до кого міг дотягнутися.

Дракона здивувала та легкість, з якою його учень каявся перед ним, та подальші слова здивували його ще більше.

– Після того, як я спробував стерти память батьку, він.. – Еврік потер спітнілий лоб, незграбно розвернувся, і всівся на деревяний стілець з м'яким сидінням з дорогого сукна. Під час цього дійства одна з ніжок стільця опинилася прямо на статуетці, що досі валялася на підлозі, втративши всі лаври уваги. Почувся скрип дерева, та господар будинку так переживав, що не звернув увагу на це. А от у дракона аж заскрипіли зуби, коли відполірована тверда деревина, з якої був зроблений стілець, увійшла в мяке дерево, з якого хтось вирізьбив цей щедевр.

– І що він? – запитав дракон, бігаючи очима між зламаною іграшкою і співрозмовником.

– Він зробив вигляд що закляття спрацювало.

– Навіщо?

– Не знаю.

– Тоді неважливо. Все таки зараз є більш важливі проблеми, що потребують вирішення.

– Бомпат? – з крихтою незадоволення запитав Еврік, і підвівся з стільця.

Чоловік підійшов до вікна. На вулиці йшла старенька жінка. В її капелюсі стирчало кілька різнокольорових пірїнок. Скориставшись моментом, Седжіо матеріалізував свій хвіст, щоб притягнути зламану статуетку, швидко нахилився і заклав її за ремінь позаду себе. В цей самий момент обернувся Еврік.

– Що це в тебе? – запитав заінтригований учень.

– Де? – вдавано здивувався Седжіо, і завертів головою, ніби щось шукає.

– Що ти заховав позаду себе?

– Та так – нічого.

– В тебе там точно щось є.

Коли дракону стало очевидно, що Еврік не відстане, він підтвердив здогадку учня.

– Так я приготував тобі подарунок, але він ще не готовий.

Еврік, нічого не зрозумів. Він мовчки глядів на дракона, від чого той аж спітнів точнісінько так, як до цього вмивався потом Еврік.

– Тобто він… е-е-е… ще не готовий до кінця. Вийди будь-ласка на хвилинку, щоб я міг його… упакувати.

– Це не обовязково вчителю. Будь-яка річ з ваших рук, дорога для мене. Обгортка не має значення.

– Ні має – заперечив дракон – я хочу щоб все було ідеальним.

Еврік, кілька митей розгублено кліпав очима, дивлячись на свого вчителя. Він ніколи не бачив його розгубленим, хоча це не так і дивно, враховуючи те, що Седжіо покинув імперію на довгі п'ятнадцять років.