20.2 Даремна брехня

Пізнім раком, коли всі когути давно проспівали, а фермери повернулися з полів, дракон покинув свій барліг. Перед довгими польотами над прадавнім темним лісом, велетню закортіло навідатися до князя в Мілінг. Самого Ровіра зустріти там не було жодних шансів, та розпитати когось з його рідних ще можливо.

Тінь Седжіо промайнула над будинками за мить як він приземлився прямо на зелений від моху дах. Стару драницю вже давно ніхто не змащував, що натякало на довгу відсутність жителів в резиденції князя. Перетворившись на людину, дракон обережно спустився на балкон і з розпачем натрапив на зачинені двері. Звісно це не перешкода для такої могутньої істоти, та заколочені двері лише підтверджують побоювання що дім давно порожній. Так і було. Стан інтер'єру розвіяв всі сумніви. Сухий вазон на стіні колись прикрашав собою вишукану кімнату, як і кілька картин, від яких залишилися лише світлі плями на стіні. Схоже мародери не оцінили рослину гідною для того щоб вкрасти. А от меблі оцінили. Залишилися лише зламані стільці, і щось іще, що саме – розібрати стало неможливо. Купа дощок могла бути будь-чим, а те, що її прикрашав цей сухий вазон, одразу кидалося в очі. Він тріснув, але встояв на верхівці сміттєвої купи. Спустившись, як всі люди, по сходах, Седжіо без жодних підозр вийшов на вулицю. Кілька перехожих підозріло глянули на нього, та ніхто не наважувався роздивлятись незнайомця більше кількох секунд. Страх і злість відчувалися в їх серцях. Схоже люди ненавиділи все що хоч якось пов'язане з колишнім князем. Щоб розібратися в ситуації більш детально, Седжіо спробував розпитати хоч щось у людей, та це не дало жодного результату. Ніхто не знав ніякого Ровіра, при чому ніхто не брехав. Всі і справді забули князя. Залишилася лише ненависть, спрямована на старий і порожній дім.

– Що ж тут сталося – прошепотів дракон дивлячись на дах князя Ровіра, що стирчав з поміж інших дахів, як двометровий баскетболіст оточений першокласниками. Що правда чому ці “баскетболісти” двометрові, Седжіо вже не пам'ятав.

В його голові назрівав план знову навідатися до Алтіні, та перед цим він ще раз перевірив свою кохану. Красуня міцно спала вічним сном, а холодна брила не давала силам природи відібрати її тіло. Упевнившись що з Мрієль все впорядку, Седжіо поспішив до столиці.

Шістер постав перед ним вже у вбрані з червоних променів. Вечірне сонце не жаліло своїх сил, розфарбовуючи все до чого дотягнеться. Розташування міста всіляко сприяло цьому.

Сивий голова роду Радних знайшовся на тому самому місці. Зморшкуваті пальці Алтіні вже потягнулися перегорнути чергову сторінку, як позаду хтось заговорив.

–Ти постійно тут? Невже в тебе немає інших справ?

Чародій повільно обернувся, як і вранці фальшиво всміхнувся, що видало його втому, і заговорив.

– Моїми справами займається Еврік. Хлопчина вже дорослий і легко вирішує всі питання. Я ж зазвичай сиджу тут, коли мене не потребує його світлість.

– А що Аюн і Лаї? Я про них так і не запитав.

– Аюн заклопотана моїм онуком, та й справ по господарству у маєтку вистачає. Село розквітло і розрослося. Що не можна сказати про нас.

В цей момент Алтіні з заздрістю поглянув на друга. Перед ним стояв той самий молодий чоловік двадцяти років. Жоден із днів, які опинилися позаду, не забрав ані секунди молодості у дракона. Трохи повітрищявшись на Седжіо, чародій вирішив озвучити свої думки щоб пом'якшити ситуацію.

– Ти зовсім не постарів.

– Ти помиляєшся мій друже. Я відчуваю себе тисячолітнім дідом.

– Твій вигляд говорить зовсім протилежне.

– Це не моє справжнє тіло.

– То навіщо ти повернувся так швидко. Минулі рази ти не поспішав.

– Що сталося з Ровіром?

– Це хто?

– Князь, про якого ти розповідав вранці.

– Ніколи не чув про такого.

В голосі Алтіні відчувався відчай. Він нахабно брехав, але розумів що це даремно, дракон все одно прочитає думки. Останній же, нічого не відповів. Карати розпитами свого друга не входило в його плани. Седжіо мовчки розвернувся і пішов. Це ще сильніше засмутило старого Алтіні.