19 В дорогу

Після зникнення дракона, в гірській печері стало зовсім прохолодно. З уст почав виходити пар, та молода Мрієль не втратила надії. Для неї дракон був божеством, що врятував її від небажаного заміжжя і подарував свободу – річ, про яку вона навіть і не мріяла. Коли ж позитив юначки добігав кінця, на неї раптово впала тін. На вершині глибокої ями, велика голова дракона майже повністю закрила собою місяць. Радісний вигук, разом із паром вирвалися з уст дівчини. Її не покинули.

– Куди ми прямуємо? – закричала вона, намагаючись перекричати свист вітру у вухах.

– В Ярвік – відповів дракон – ми летимо в Ярвік, де я придбав корабель.

– Для чого? – здивувалася Мрієль.

– Для подорожі. Довгої подорожі.

Хоча мандри світом, завжди манили юну студентку, про свої мрії, вона ніколи нікому не розповідала, та хіба дракону треба щось розповідати? Дракон все розуміє і так.

Дівчина обійняла товсту золоту шию і з ніжністю подумала наскільки сильно любить цього велетня. Останній, від таких думок, неабияк розгубився.

Діставшись найпівденнішого міста імперії, Седжіо прийняв людську подобу. Протягнувши свою супутницю забитою торговцями вулицею, велетень привів її до порту. Захвату дівчини вистачило б на двох. Думка про те, що вона скоро покине імперію на одному з суден, викликала ейфорію втікачки.

– Яке судно ви купили? – запитала вона, дивлячись дитячими очима на свого рятівника.

Почервонілий Седжіо показав пальцем. Йому було важко триматись під тиском емоцій дівчини. З одного боку, постійне торохтіння думок Мрієль не давали йому зосередитись, та було щось в них дуже приємне для дракона. Щось, що змушувало його виконати всі її забаганки.

Торгове судно, яке придбав Седжіо, прямувало до королівства Тросінія. Відвідавши кілька колоритних портових міст, корабель через три місяці дістався столиці країни торгашів. Велике місто Судудір теж порадувало мандрівницю. Інший одяг, інші мови, тай будинки зовсім інші, все було таким невідомим і колоритним, що Мрієль безсильно впала в ліжко, коли повернулася з прогулянки. Всі сили були витрачені.

Через день судно покинуло столицю. Наступною зупинкою була Ауреанська імперія. В цій країні не покладалися на морську торгівлю так, як це робили на півночі, тому Седжіо відпустив капітана з судном, зійшовши на берег біля невеликого містечка.

По мапам, які дісталися дракону, було зрозуміло що шлях морем може забрати місяці. Надто вже витягнутим по широті був материк, тож рішення дістатися столиці сушею, виглядало розумним. 

Вологий материк здивував навіть дракона, не кажучи вже про Мрієль. Екзотичні фрукти, рослини і люди зі своєю культурою розтягнули подорож. Якось, коли ворота найбільшого міста Ауреанської імперії були зовсім поряд, Седжіо підрахував що дорога морем пройшла б набагато швидше, та дівчина лише насупилась. На її думку, яка задзвеніла в голові дракона як храмовий дзвін у свята, ніщо не вартувало того щоб відмовитись скуштувати солодкі плоди диких лісів Ауреанії, не кажучи вже про решту розваг і пригод, які сталися на суші.

Опинившись у куцій кімнаті дешевої таверни, знесилена Мрієль, тихо запитала:

– Куди далі?

Та відповіді вона вже не слухала. Під тихе бурмотіння Седжіо, дівчина заснула. Ранком сталася неприємність – Мрієль захворіла. Дивна хвороба прогресувала кілька днів, поки дракон не знайшов дивакуватого знахаря, який швидко зняв всі симптоми і Мрієль як шалена вскочила з постілі. Вона вимагала негайно продовжити подорож. От тільки дракон не поспішав. Перечекавши ще день, він взяв на свою могутню спину єдину пасажирку і зі скрежетом відштовхнувся від високої скелі, над самим узбережжям. Велетень направився на інший материк. Переліт зайняв цілий день.

В новому, ще не вивченому мандрівниками королівстві Седжіо не затримався. Почувши про голод від численних біженців, Мрієль закортіло відвідати сусідню країну. Її не зупинила навіть дивна назва тих країв – Диархія Півіум.

Після перетину кордону, де Седжіо не обійшовся без телепатії, Мрієль різко стало зле. Вже на наступний день дракон голосно ридав над нерухомим тілом дівчини, якій за кілька років подорожі так і не розповів як сильно закохався в неї. Не бажаючи розтаватись з коханою, дракон підняв її тендітне тіло на велику висоту, де вона замерзла. Так велетень намагався зберегти тіло. Ще півтора десятки років Седжіо витратив на намагання знайти бодай щось, що допомогло б повернути Мрієль до життя, та нічого вартого уваги він так і не знайшов. У розпачі, золотий дракон здійснив найдовший безперервний переліт у своєму житті. Набувши небаченої швидкості, велетень за два десятки днів дістався Ярвіка, міста де колись розпочалася його подорож. Звідси до столиці було меньше години польоту, та дракон вирішив не поспішати. Він приземлився і прийняв людський вигляд. Прохолодний вітер з півночі, зовсім не радував. Проходячи повз випадкових людей, він зумів привернути увагу кожного з них. Похмура посталь молодого чоловіка змушувала мимоволі озирнутися на неї. Причиною цьому був багатоденний шторм, який сколихнув кожного володаря плаваючого судна в Ярвіку, тож сонячна погода сприймалась усіма як свято. Усіма крім одного молодого чоловіка.

Тим часом сам Седжіо повільно шкандибав у напрямку міських воріт. За всі ці роки, вигляд людини, який він використовував, не постарів ні на день. Дракон ставився до цього як до чогось буденного, ніби це єдиний правильний варіант, і інші варіанти, де люди старіють і вмирають, не були природними. У роздумах про подальші дії, він непомітно дістався порожніх пасовиськ. Озирнувшись, щоб переконатись у відсутності зайвих свідків, Седжіо швидко перетворився у золотого велетня, кілька разів розігнав повітря могутніми крилами, і відштовхнувся від землі. Дракон вирушив додому.