18 Є в мене мрія

“Не варто зосереджуватись на невдачах” – так говорив батько Седжіо, коли його єдиний син смурнів. Було дивно згадати слова батька, та не згадати його імені. Спочатку велетень не надав цьому значення, та чим більше він намагався пригадати, тим сильніше панікував.

– Щось сталося? – запитала Мрієль, помітивши занепокоєння свого пана.

У відповідь Седжіо лише посміхнувся.

Мрієль, яка вже встигла звикнути до ролі слуги, зробила вигляд що їй байдуже, підійшла до столика, за яким сидів замаскований дракон, і сіла поряд. Її вуста почали тихо тихо співати, а руки швидко рухатися, витираючи зеркально чисту поверхню.

– Я втрачаю память – прошепотів Седжіо, помітивши цікавість дівчини.

Мрієль, яка цього і чекала, почала сипати питаннями, і дізналася що пан дракон не може пригадати ім'я батька, та безліч інших імен рідних, друзів, знайомих чи сусідів.

– А імя мати ви памятаєте?

– Памятаю.

– І як її звали?

Дракон деякий час тужився. Коли ж йому стало зрозуміло що всі намагання марні, він вдарив кулаком об столик, від чого той розвалився. Такий вияв гніву налякав служницю, і Мрієль поспішила покинути кімнату. Дракон, опинившись насамоті, заплакав. Коли стало легше, він рвучно підвівся і вибіг геть. Обравши шлях, на якому шансів зустріти когось були мінімальні, дракон піднявся на горище, а звідти на дах.

Зігнуті, немов ікла хижої риби, пазурі без жалю вчепилися в глиняну черепицю. Дивлячись в далечінь з даху резиденції Радних, Седжіо міркував про те, що може бути за білими вершинами гір. Тільки зараз він зрозумів, що ніколи не піднімався вище засніжених шпичаків. Подумати тільки, земля, яку обмежує гравітація, змогла піднятися, а дракон – ні. “Ганьба” – подумки фиркнув Седжіо, і різким рухом відштовхнувся у небо. Більше дракон сюди не повертався.

Спочатку всі підозри Алтіні впали на Ровіра. Останній повністю заперечував свою причетність до зникнення дракона. Навіть Мрієль, що таємно ненавиділа батька, повірила йому, і теж почала доводити невинність князя.

– Тоді я розповім все імператору! – продовжував тиснути Алтіні.

– Той що! Я не знаю де дракон – стояв на своєму Ровір.

Почувши про якусь таємницю, Мрієль насторожилася, але змушувала себе мовчати.

– Вам байдуже на імператора? – запитав Алтіні.

– Хіба я можу щось змінити? – спокійно відмовив Радний.

– Тату – не витримала Мрієль – про що говорить пан Алтіні? Яка у вас може бути таємниця від імператора?

– Не твоє діло, дитино – гнівно відповів князь.

– ВІн колись зхопив дракона, і тільки півроку тому Седжіо зміг втекти.

Слова Радного здивували обох Ярлпоньських: князя тим, що Алтіні так легко розповів його таємницю слузі друга, а його донька від ступеню віроломства рідного батька.

Гепнувши дверима, Мрієль вибігла геть. Їй довго чулася суперечка батька з Радним, поки вона не покинула резиденцію. Дівчина не зупинялася. Сльози заважали розібрати дорогу, та ноги все несли і несли легке дівоче тіло вперед, поки та не опинилася в темному лісі. Тіні високих дерев змусили зупинитися. Позаду розстелився жовтий килим перезрілого бадилля. Що це, дівчина пригадати не змогла, хоч щойно і пробігла це поле. Вона чітко розуміла: там, – за цими полями її доля, дім і рідні, та незбагненна сила змусила відвернутись від всього цього. Мрієль побігла в глиб лісу.

Через прохолоду, сон втікачки-рецидивістки був неспокійним. Зверху на неї постійно капало, земля ледь встигла прогрітись за довгий день.

– Що сталося? – ледь прокинувшисьзапитала вона.

– Ти загубилася у лісі – відповів їй дракон.

Мрієль здригнулася. Вона не пам'ятала нічних пригод, та серце говорило їй про щось добре, що сталося в час господарювання місяця.

– Де ми?

– В печері де я народився.

– У вас були батьки-дракони?

– Ні, тобто так. Тобто… напевно були, та я їх не вважаю рідними. В мене є батьки-люди.

– Їх імена… ви пригадали?

– Ні.

Дівчина підвелася, не помічаючи що майже гола, підійшла до велетня, і обійняла не приємну на дотик, луску.

– Я допоможу вам пригадати всі імена, пані Аюн якось називала їх.

– Ти запам'ятала їх?

– В мене добра память. Інакше мій батько ніколи б не відправив доньку в Шістерський університет.

Білі зуби дракона видали подобу усмішки. Покірно схиливши голову, велетень почав мовчки чекати, коли ж дівчина назве імена.

– Сіріако і Норма.

– Що норма?

– Так звали ваших батьків.

– Мати і батька? - неймовірно радіючи, задав не менш неймовірно дурне питання веселий дракон.

– Так! – відповіла Мрієль. 

– То я Седжіо Бескуно від Норма!? – вигукнув дракон, і взлетів.

– Ні – ні пане – закричала дівчина – ваш батько  Сіріако, а мати – Норма! 

Вона не бачила, що її вже ніхто не чує, бо затулила очі від куряви, яку підняв велетень, а коли відкрила їх, лише слабке хитання гілок нагадувало про нещодавню присутність велетня.

Дівчина залишилася в глибокій печері на самоті.

Викрадення Мрієль, як гадав Алтіні, було ганебним вчинком для поважного чоловіка. До того ж князь бажав пояснень куди зникла його донька. От тільки щирість цих вимог викликала сумніви. Ровір не гребував викладати нові вимоги кожного наступного дня. Всі ці обставини змусили Алтіні переглянути своє бачення дружби з Седжіо.