17 Від долі не втечеш

… Відтепер ти обручена. Наречений твій особлива людина, тож вимагає від тебе повної віддачі. Долею для тебе стане беззаперечне служіння майбутньому чоловіку впродовж стількох років, скільки він забажає. Не ганьби мене: після закінчення університету одразу повертайся.

Мрієль не плакала, вона лише байдуже дивилася на папір, проклинаючи свою долю. Думка про черговий стрибок з вікна, швидко відкинулася. Дівчина боялася ще більш невдало впасти. З іншого боку – батько не вказав кому їй служити, та потрапити до незнайомця – не набагато краще за життя поряд з Евріком. Єдиною гарною обставиною було те, що до випускних екзаменів ще три місяці. За цей час багато чого може змінитись, а якщо ні – завжди можна просто зникнути. Імперія – велика країна.

Сам Седжіо про нову слугу нічого не знав. Алтіні вирішив поки що не турбувати друга такою новиною. Дракон далі спокійно собі просиджував тижні в столичній бібліотеці, іноді відволікаючись на уроки з Лаї чи Евріком. Щодо Бамбата, хлопчина розчарував батька. На відміну від брата з сестрою, юнак зовсім не цікавився навчанням, а одже і магія стала йому недоступною. Натомість наступник Радних вирішив укріпити своє фізичне тіло. Заняття з холодною зброєю стали для нього улюбленою справою.

Закінчивши читати черговий твір забутого чародія, Седжіо добряче потягнувся, ледве не скинувши кілька книжок зі столу, і попрямував до виходу. Треба було повертатися у маєток, як би він не хотів залишитися ще хоч на хвилинку.

У Жепельках дракон першим ділом дізнався про обіцяну йому прислугу від князя і поцікавився де вона, на що Алтіні лише відмахнувся: мовляв –“не поспішай”, та Седжіо було нетерплячки чекати. Книжки, які він прочитав, вже давно змішалися з ще не прочитаними. Помічник був конче потрібен.

Не почувши жодної інформації, Седжіо відправився до ведмедиці. Тварина тихо сопіла, тож біля неї справ не знайшлося, тай численна прислуга давно звикла доглядати за нею. Обійшовши всю резиденцію і упевнившись що все в порядку, дракон вже зібрався вмоститись на купу золота, як почувся чийсь шепіт. Причому прямо в голові, ніби хтось бубнів зовсім поряд. Прислухавшись, дракон почав розбирати окремі слова: допоможи… нема долі… втекти…

Повертівшись кілька годин на нагромаджені скарбів, Седжіо зрозумів, що цієї ночі не виспиться. З ним таке було вперше, тож велетень довго вагався, першніж відповісти на поклик.

“Чого тобі? – ментально запитав він у надокучливого прохача. Шепіт одразу припинився. Вирішивши, що проблема минула сама собою, дракон таки заснув, от тільки не довго тривав його спокій. Шепіт розпочався з новою силою.

“Володарю світу, прошу у тебе милостині. Допоможи мені втекти від батька мого – тирана. Немає у мене долі біля нього. Рабиня я його. Якщо ти існуєш – врятуй мене”.

Обуреня дракона не мало меж. Подумати тільки, якесь дівчисько хоче втекти з дому, і прохає про допомогу у якогось володаря світу. До чого тут він, Седжіо допетрати не міг.

Тим часом молитва в голові продовжувалася, без жодного натяку на кінець, що не можна було сказати про терпіння дракона. Врешті решт, зрозумівши що так вічно продовжуватись не може, велетень полетів на поклик. Джерело “сигналу” виявилося в столиці, і чим блище Седжіо підлітав до університету, тим сильніше дивувався. Його кликав хтось зі студентів, точніше студентка. В думках її панував відчай, через що велетень вирішив якомога заспокійливо звернутися до неї.

– Де ти?

– Це ти, о могутній?

– Так – так я. Де ти? Я прилетів допомогти тобі.

– Я в шостому корпусі. Кімната номер…

– Мені невідомо де цей шостий корпус. Просто опиши місце де ти живеш. Я сам тебе знайду.

Дівчина довго описувала дорогу до своєї кімнати, поки Седжіо віднайшов потрібну кімнату.

– Хочеш втекти – запитав він, стоячи біля зачинених дверей Мрієль.

– Так – відповіла Мрієль.

– Тоді виходь.

Дівчина повільно відчинила двері. Руки її тремтіли сильніше за листя у вітряну погоду, та побачивши перед собою звичайну людину, бідолашна трохи заспокоїлась.

– Розкажи що сталося – вяло попросив Седжіо, насправді не бажаючи вислуховувати тираду про дівчачі проблеми.

Реакція незнайомки здивувала. Вона заплакала. Кілька разів дракон намагався повторити прохання, але всі його спроби дізнатися причину сліз, викликали лише нерозбірливе мичання. Не витримавши такої поведінки, Седжіо обережно обійняв дівчину, щоб тихо завести її у кімнату, поки ніхто не прокинувся.

– Якщо ти закінчила, я б хотів таки дізнатись чого ти хотіла.

Проковтнувши шмарклі, Мрієль вирішила розповісти все. Не маючи змоги хоч комусь поскаржитись, вона вилила всі переживання на бідолашного Седжіо. Той, у свою чергу, вже жалкував що відгукнувся на молитву, але стоїчно терпів. На це були дві причини: перша – це його ввічливість; друга – дракону стало цікаво до чого тут він.

– Ходімо звідси – запропонував Седжіо.

Дракон обережно підняв дівчину за руку, і виніс на дах.

Саме в цей момент з за хмар вийшов місяць. Тьмяні промені освітили метаморфози тіла. Золотий дракон прийняв свій справжній вигляд.

– Ти йдеш? – ментально запитав дракон.

– Куди?

– На волю.

Мрієль обережно підійшла. Товстий хвіст незграбно штовхнув її на спину велетня, від чого вечірня сорочка ледь не розірвалася навпіл.

– Полетіли – промовив дракон, і його велетенське тіло відштовхнулось, не меньш велетеньськими лапами від даху, але от біда. Периметр гуртожитку був оточений антимагічним бар'єром. Звичайно це не відібрало вміння літати у дракона повністю, але змусило добряче помахати крилами.

Вилетівши за межі університету, Седжіо зітхнув з полегшенням. Позаду ж, на спині відчувся сміх. Пасажирку розсмішило те, як дракон незграбно сіпався.

– Ти завжди так літаєш? – поцікавилася Мрієль, вже зовсім забувши про своє горе.

– Ні. Лише через антимагічні бар'єри.

– Це було смішно.