13. Подарунки

Вранішнє повітря освіжало імператора після довгої і неприємної розмови з довіреним слугою. Володар вперше у житті усвідомив небезпеку існування сили, від якої не здатні захистити навіть найкращі чародії імперії. В його розумінні все було погано. Надто багато противників бажають смерті Аітолу, надто багато зла посіяли попередники молодого імператора.

З уст вирвалося неохоче “пора”. Володар покинув балкон.

– Я мушу черговий раз спробувати вмовити вас не робити цього - заговорила з ним найвірніша людина одноосібного керманича.

– Я впевнений - наші предки соромляться нами.

– Чому ви так кажете ваша світлосте?

– Мир подарував нам спокій і тисячі життів, але також зробив нас слабкими. Іноді я сумніваюся в будь якій цінності гуманізму.

– Володарю. Мир і верховенство законів - єдине що захищає нас від хаосу людської природи. Дозвольте захистити вас, як головного гаранта цих законів. Відмовтесь від цієї поїздки.

Зивчаньський лише всміхнувся у відповідь. Відмова від задуманого для нього була неможливою. З силою треба рахуватись. Небезпеку треба зустрічати мужньо, інакше вона відчує твою слабкість і знищить тебе. Принаймні так говорили дикі і жорстокі предки, що жили в еру війн.

Навіть звичайна карета купця центральної імперії викликала надто багато цікавості у жителів маленького провінційного містечка. Аітол якраз бажав протилежного. За задумом подорож мала бути таємною. Несподіваний візит імператора до могутнього чародія мав вразити останього. Принайні на це сподівався сам Аітол.

Довга подорож на північ дала можливість все добре обдумати, та найкраща думка, як гадав імператор, прийшла в самому кінці.

– Ми з тобою обміняємося ролями. Ти станеш імператором, а я покірним слугою.

Шпигун лише здивовано глянув на володаря, та через мить поспішив погодитись, помітивши тінь незадоволення на лиці Аітола.

Коли карета під'їхала до палацу, Зивчаньський навіть не глянув на нього. Він мов зачарований підійшов до дверей і постукав у них.

– Відчинено! - пролунав жіночий голос з середини.

Імператор на одному подиху випалив довгу тираду про візит самого себе, і про бажання того зустрітися з могутнім чародієм - Алтіні Радним.

Прислуга, що підмітала один із закутків гостьової кімнати, якийсь час мовчки дивилася на дивного гостя.

– Знову Лючик почав гнати самогон! - Нарешті відреагувала молода жінка.

– Чого ви так вирішили? - Спитав імператор здивувавшись таким поворотом думок.

– Лише п’яний до чортиків може ось так зненацька оголосити про візит імператора сюди - в Жепельки.

Не витримавши увійшов і сам підставний імператор. Йому просто було страшно залишати свого володаря надто довго наодинці.

– О - з презирством зітхнула слуга - іще один. Скільки ж вас ще надворі. Заходьте вже всі разом.

– Пані я….

– Імператор, так-так, я вже в курсі. Сідайте ваша світлосте зручніше. Я зараз покличу незбагненно могутнього чародія Алтіні Радного.

З цими словами неймовірно груба слуга покинула залу.

– Минулого разу тебе так само зустріли? - Поцікавився Аітол у фальшивого імператора.

– Не настільки грубо пане - відповів той.

Нарешті через десяток хвилин увійшов молодий чоловік із книжкою в руках. Не звернувши уваги на гостей, він встиг кілька разів позіхнути, поки дійшов до крісла в центрі зали.

– Чого вам пане? - спитав незнайомець сперши голову рукою.

– Я імператор Че…

– Я не вас питав - перебив його незнайомець.

– Я Аітол Зивчанський - імператор - без пафосу відповів замаскований володар - мета мого візиту зустрітися з Алтіні Радним. Я так розумію це ви?

– Я - різко збадьорившись відповів чоловік.

– Буду відвертим з вами - мені відомо що ви Золотий Дракон - міфічна істота, яка більше ніж вісімсот років тому припинила еру беззаконня і війн.

Настав час дивуватися господаря палацу.

– А дружина казала ніби прийшли п’яниці. Припустимо, що далі?

– То ви нам вірете? - запитав Аітол, але відповіді не почув - їх перервала нахабна служниця.

Витрушуючи фартух від пилюки вона призирливо  запитала Алтіні:

– Чого ці п’яниці досі тут? Вижени їх і допоможи мені. Годі вже лінитися.

Гостям здавалося що їх вже не здивує нахабство жінки, але це відкрило для них нові горизонти невихованості.

– Люба - невпевнено звернувся до неї Алтіні - ці гості не брешуть.

Аозі ніби вітром здуло, тому ніхто не побачив як вона почервоніла через сором.

Цілу хвилину гості розгублено мовчали, як і сам господар. Та тишу зіпсувала чергова подія - до зали увійшов ще один Алтіні Радний.

Шпигун у вбранні імператора різко підскочив.

– Сядь - теж нервуючи, наказав йому Аітол.

– Седжіо хто ці добродії? - спитала щойно увійшовша версія господаря резиденції.

– Це імператор зі своїм помічником без імені - відповів Алтіні, що зустрів гостей.

Знову настала тиша, після якої увійшовший Алтіні засміявся і покинув гостьову кімнату.

– То чого вам? - Знову поцікавився замаскований Седжіо.

– Я хочу завербувати тебе - відповів імператор.

– А що я матиму із цього?

– Золото.

Дракон заперечно повертів головою.

– Владу?

– Не цікаво.

“Що ж може зацікавити таку могутню істоту?” - лише встиг подумати Аітол як йому вже відповіли:

– Знання. Мене цікавлять знання, причому всі. Жодних таємних документів чи книг не мають приховувати від мене. Як бачите - моя умова проста, а як щодо вашої?

– Тут теж все просто - ви захищаєте імператорську сім’ю, а ми відкриваємо для вас всі архіви і бібліотеки.

Усмішка підставного Алтіні трохи зменшила напругу, тому подальші перемовини пішли набагато легше для обох сторін.

– А як ви дізналися про мене? - Запитав Седжіо, коли проводжав гостей.

– Я бачив вас - відповів йому слуга імператора.

У відповідь дракон лише розсміявся.