12. Упс

“Доля незбагненна. Так, вона, скоріш за все має чітку закономірність, але нам не прослідкувати її. Принаймні з сучасними можливостями.”

Такі, і багато інших виправдовувань, вислуховував імператор Аітол Зивчанський від своїх горе-шпигунів. Перша особа Черклиньської імперії вже три роки не могла знайти загадкового чародія, від якого збожеволів дзвін Уко. А от сам  винуватець безсонних ночей імператора спокійно хропів в унісон з великою ведмедицею. Через невідому обставину Седжіо було завжди незручно спати, якою б м'якою поверхня не була. Довгі експерименти теж нічого не дали, тільки коли дракон випадково зустрів ведмедицю, спокійний сон став звичним для велетня.

Згодом виявилося, що звір є слугою одного з попередників Алтіні. Від дракона, який жив тисячі років тому, ведмедиця отримала безсмертя - річ, яку навіть дракони не мали.

Та все це деталі. Головною перевагою слуги була змога того заколисувати велетня своїм хропінням.

Новоспечений чародій Алтіні після екзамену оселився в своїй новій резиденції, змінивши назву села з Далекі же Пеньки на Товсті Жепельки. Так би мовити в честь гарних врожаїв Жепельки - місцевої солодкої ягоди. Прибутку фермерство ніякого не давало, та дракон постійно линяв, тому золото в скарбниці чародія накопичувалося.

– Що нам з ним робити? - Запитав він у ящура, стоячи перед купи золотих і срібних монет.

Головне джерело прибутку нічого не відповів. Седжіо зачаровано глядів на блискучу калюжу дорогоцінних металів з відкритою пащекою. Раптом могутня лапа торкнулася золота. Тихий стогін вирвався з дракона. Він відчув неймовірну насолоду.

Через годину велетень тихо сопів, вкривши собою всю купку монет. Ніхто його не смів чіпати. До того ж сьогодні було велике свято. Всі жителі велетенської імперії дякували останньому, і одночасно першому, місяцю року, за гарний врожай. Варто зазначити що саме це свято було останнім днем року. Воно ознаменовувало закінчення довгих святкувань, що продовжуються аж 11 днів, стільки ж, скільки і місяців. Вже наступного дня починався новий - 902 рік. Разом з цим починалися роботи на полях. Так само і ягоди жепельки дозрівали в саме цей час.

Альтіні довго пояснював дракону, що у назві цієї ягоди треба класти наголос на останній склад, а не другий, як той постійно робив.

– І так зійде - нарешті здався чародій, стомившись витрачати час на нісенітниці. Попереду чекало багато роботи по найму робітників і транспортуванні врожаю в Екснітон. Дракон ж виконував роль заморожувального пристрою. Навчившись з книжок університетської бібліотеки дихати холодом, Седжіо серйозно захопився книжками.

Лежачи на купі золота, яка постійно росла, він ретельно вивчав підручники з описом магії, після чого відправлявся з Алтіні в гори для практичних занять.

Аозі в такі дні відвідувала мати. Дружина чародія і сама встигла стати матірю, тому до Дрилі прямувало вже два гості.

– Як у вас справи? - Задала новоспечена бабуся одвічне питання співрозмовників.

– Все як завжди: Алтіні збирає врожай та навчає Седжіо, а др… - жінка запнулася - його учень дрихне цілими днями разом з ведмедицею. З тією, пам’ятаєш мам, яка спіймала колись Алтіні?

Дриль промовчала. Тривожні думки  заполонили її голову.

– Доню - невпевнено почала вона - чи безпечно жити з такими… дивакуватими людьми?

– Знову ти за своє. Седжіо давно приручив Ас-Торт-Ес. Тепер вона допомагає йому засипати. Уяви - раніше бідолаха постійно погано висипався через тривожні сни. Він любить свою ведмедицю. Ох мамо! Щось я заговорилась. Мені вже час.

Аозі поцілувала мати і всунула їй в руки тисячу зорі срібними монетами.

Коли ж дочка зникла з поля зору, Дриль тихо прошепотіла собі під ніс:

– За це я і боюся Аозі, що надто вже всі кидаються любити цю ведмедицю.

Жінка досі підозріло ставилася до зятя. Навіть жити поряд з ним у його палаці відмовилася. Все ж сільській людині зручніше жити в звичному середовищі, тим паче після стількох років проведених в низенькій халупі.

А от Ровір Яклпоньський змирився з новим заможним жителем своїх земель. Першочерговою причиною мовчання князя стали значні грошові надходження в казну від колишнього студента. А мовчати було про що. Ровір давно познайомився з дивакуватим молодим чоловіком, який постійно ходив разом з Алтіні. Саме цей, раніше невідомий чародій, був причиною листа, якого зараз писав князь своєму володарю. Лист цей імператор отримав через 29 днів.

Коли настав день розбирати пошту, перед Зивчаньським лежала ціла гора паперу. Головним чином це були прохання і звіти дрібних чиновників. Окремо стояв стос листів від аристократів, і, хто би міг подумати, жінок, що бажали потрапити в гарем імператора.

Аітол нудно розбирав пошту, поки його помічник терпляче чекав поряд.

– Ого! - Вигукнув імператор - ця дівка вже не перший десяток разів намагається мене зацікавити.

– Жозопа Молро? - теж здивувавшись, запитав слуга.

– Вона. Та після твоїх слів про її вроду, мене вже не вразити такою впертістю.

– Гадаю ви мудро робите володарю, що не берете до гарему всіх підряд.

– А це щось новеньке.

Аітол підняв зі стола рожевий лист. Він був надушений жіночими парфумами і неабияк зацікавив імператора, бо не був схожий ні на один відомий йому стиль молодих претенденток.

– Як гадаєш хто це? - Запитав володар свого слугу.

– Безперечно Ярлпоньський - відповів той.

– Невже ти гадаєш, що мною цікавляться чоловіки?

– Ну… дивлячись з якого боку розглядати це питання. Чоловіки дійсно цікавляться вами, але суто в професійній сфері.

– А я готовий покласти десять тисяч золотом, що це маловідома провінційна красуня бажає познайомитися зі мною.

Близкий слуга імператора лише протягнув руку, чекаючи на свій виграш.

Презирливо фиркнувши, Аітол розвернув листа і в мить посерйознішав. Очі напружились і почали бігти вздовж написаних рядків. Прочитавши послання імператор віддав його своєму довіреному шпигуну. Той спочатку скривився, бо щойно дізнався, що імператор не збирається виплачувати його виграш, та швидко прикипів до листа.