11. Грандіозні плани, та не свої

– Ох сестричко, мені справді прикро за свого зятя - чи то сумуючи чи то з радістю говорила Дриль, було не зрозуміло.

Сестри знову сиділи на лавці. Молодша Астерія прийшла в черговий раз, щоб принести вибачення від свого пана і коханця перед Алтіні, але годі було немолодій жінці зустріти невловимого юнака, якого навіть шпигуни князя не можуть знайти.

– Не журись так. Пан Дорто сам хотів прийти і вибачитись перед ним, та тяжко захворів. А ще - Хафала нахилилася, тай почала шепотіти - Алтіні шукають підозрілі люди з Екснітону.

– Добре що не підозрілі ведмеді.

– Що?

– Ох сестричко, збоченець цей столичний студент.

– Невже він знову щось накоїв?

– На ведмедя накинувся. Доня сама мені розповіла. Говорить: “обійняв і почав цілувати”, чи облизувати - вже не пам’ятаю.

– Не облизувати, а вилизувати - раптом почувся чоловічий голос.

Перед жінками з'явився Алтіні Радний, який завдяки цим жінкам став відомим збоченцем у Мілінгу. Поряд до нього притискалася Аозі. Обидва незадоволено гляділи.

– Знаєте, мені щось стало недобре, піду пробіжуся до ринку. Якраз потрібно купити свіжої зелені - з метою якнайшвидше змитися забелькотала Хафала.

– А як же вибачення Дорто? - здивувалася старша сестра.

Алтіні з цікавістю подивився на зніяковілу жінку.

– Невже? - Єхидно запитав він - пан хоче вибачитися?

– Так…. але він захворів і хотів запросити вас до себе. 

Алтіні хижо усміхнувся. “Це мій шанс” - подумав він, вигадуючи, як помститись.

Обидві жінки помітили зміну настрою зятя, тому не на жарт перелякалися за Дорто.

– Що він з ним зробить? - на вушко запитала Астерія у сестри.

Та її почув і сам стажер, через що поспішив запевнити, ніби не варто хвилюватися:

– Не звертайте увагу. Я впевнений - ми знайдемо спільну мову, і полюбимо один одного як справжні...

– Ох вже так пізно - перебила його Хафала - зараз весь ринок розбіжиться, тому мені краще поспішати.

Вона швидким кроком пішла попередити свого хворого коханця про небезпеку помсти з боку ображеного студента.

– Через вас і розбіжиться - обурено помітив Алтіні у спину тікаючій жінці.

Кілька митей всі мовчали. Випадкова зустріч з зятем змусила розгубитися Дриль, тому вона просто дивно посміхаючись дивилася на гостей.

– Мамо - звернулася до неї Аозі - ми плануємо переселитися в Далекі-же-Пеньки.

У відповідь Дриль лише ще сильніше всміхнулася.

– Здається це у них спадкове - тихо помітив Алтіні на вушко дружини.

– Що? - запитуючи глянула на нього дівчина.

– Сором’язливість - всміхнувся молодик, і почесав залисину на голові.

– Добре хе-хе - струшуючи листочок з лавиці нарешті заговорила Дриль - я б запропонувала чогось, та….

– Не варто - перервав її зять - ми зайшли лише на хвилинку щоб розповісти про переїзд.

– Але ж там немає де жити, в же-Пеньках ваших.

– Не хвилюйтеся мамо - з усмішкою відповів Алтіні, від якої його теща аж спітніла.

“Якось підозріло він на мене дивиться” - потайки перелякалася старенька.

Метрів за сто, позаду спини свого друга, із пожовклого листя стирчала голова Золотого Дракона. Велетень з цікавістю читав думки всіх співрозмовників, перед запланованою подорожжю в Мілінг. За планом Седжіо молодята мали пересидіти там, поки він будує їм нове житло. На все було лише місяць. Саме через стільки часу Алтіні мав повертатися в столицю, щоб завершити практику, і отримати диплом чародія.

Але вийшло зовсім інакше. Прораб, з вираженим акцентом Мартсландської, рівнини постійно збільшував масштаби будівництва. Головним його аргументом було: “перед таким двором соромно будувати такий маленький будинок, хлів, призьбу, абощо, до чого доходило будівництво. Тож коли Руоко Мейстр представив замовнику проект номер 28 - “остаточний”, - на дорогому папірчику чорніли лінії трьохповерхового палацу на 42 жилі кімнати, шість ванних кімнат, і три кухні.

На запитання замовника: чому кімнат аж 42 Руоко відповів ніби це число є відповіддю на всі питання всесвіту. Звісно це нічого не прояснило.

Седжіо мовчки підписав договір. Він уявити не міг, що всього за кілька брудних лусок, які відвалилися з його лапи, ці добродії привезуть більше тисячі робітників з усієї долини.

Будівництво обіцяло бути довгим, та велетню треба було рушати до Шістеру. Приблизно у цей час Алтіні з Аозі мали дістатися столиці, де дракон обіцяв йому допомогти з останнім практичним екзаменом, щоб остаточно закріпити за собою статус повноцінного випускника Шістерського університету.

Нарешті віз дістався окраїн найбільшого міста імперії. Змучена подорожжю, Аозі у напівсонному стані нудно роздивлялася невисокі житла столичних мешканців, що тулилися впритул один до одного.

– Скільки міст ми проїхали? - поцікавилася вона у Алтіні, що в черговий раз переглядав свої численні записи.

– Всього 52 поселення.

– Багато - байдуже брякнула дівчина.

Віз потрохи під'їхав до воріт “імператорського міста” - так називався центр Шістеру. Перед ними стояло кілька охоронців що своєю неквапливістю утворили невелику чергу з охочих в’їхати.

Черга попереду майже розійшлася, коли місцевий торговець почав спір з офіцером варти, яка збирала податок.

– Чого так багато! Я зорі з неба не беру, щоб тринькати їх.

– Такий закон - з нудьгою в голосі відповів солдат.

– А чого з попереднього чоловіка ти взяла вдвічі меншу суму?

– Такий закон.

– В вашу охорону одних дурнів набирають?

– Такий закон - продовжувала повторювати офіцер, від чого торговець зовсім розійшовся.

– Я буду скаржитися! Ти ж знаєш хто я? Моя сестра прибирає лавку, куди любить заходити перший замісник другого помічника, третього радника наглядача за улюбленим конем його величності імператора. Уявляєш, що буде, якщо кінь випадково бовкне імператору, що його погано доглянули через те, що конюх був у поганому настрої, бо третій радник не з'явився через вихідний другого помічника, який пішов доглянути хворого замісника, коли той захворів через переживання за прибиральницю у своїй улюбленій лавці?