9. Непогана інвестиція

Вже кілька днів  Мілінг був повний шпигунами з Екснітону. Ну як повний - троє незнайомців - вже занадто для містечка, де кожен житель давно знає погані звички всіх сусідів.

– Пане, ви щось шукаєте? - запитала немолода жінка, стоячи біля стіни.

Шпигун князя нічого не відповів. Хоча він був наймолодшим з пошукової групи, наказ знайти Алтіні Радного вимагав від нього повну зосередженість, не дивлячись на те, що ця справа іноді призводить до тісних контактів з місцевим населенням.

“Не на стільки тісних” - подумав шпигун, коли до нього підійшла і притулилась говірка незнайомка.

– Я знаю що вам потрібно - прошепотіли її вуста - ходімо до мене.

Вояка хоч і був молодим, та лібідо тримати в узді вже вмів… щоправда поки що лише кілька хвилин. Заспокоюючи себе думками, ніби це для справи, він таки пішов за жінкою.

Низькорослий горбун, що вже чекав всередині, потирав свої велетенські руки хижо дивлячись на гостя.

– Глянь якого я красення тобі привела - заговорила з ним жінка - молодий, дужий, як ти любиш - підморгнула вона оком, тай вийшла.

– Не треба мене любити - нервово заскиглив шпигун.

– Треба - треба - заперечив горбун - весь світ тримається на любові, і я тобі це доведу. Підходь, не бійся. Я навчу тебе неймовірним речам.

Шпигун мало не знепритомнів від напруги. Страх зробив ноги м’якими, тому бідолаха навіть не зміг опиратися, коли горбун затяг його до кухні.

Через кілька годин, коли надворі вже стемніло, шпигун таки покинув шинок. Випадкові перехожі ховали свої посмішки сміючись з дивної ходи молодика.

– Я б на вас подивився, коли б з вами так вчинили - незадоволено буркнув він, потираючи порожнім кошелем набите пузо.

Їжа горбаня була надто смачною, щоб вчасно зупинитися.

Спочатку горе шпигун не звернув увагу на подружжя, що підійшло до того самого шинку. Пара щось завзято обговорювала, тому була єдиною, хто не помітив посланця князя.

– О які гості - заговорила з ними жінка, що далі спиралася біля входу - я знала що вам сподобається у нас, і ви повернетесь.

– Минулого разу ваш чоловік був надто грубий зі мною - після привітань відповів невідомий - тому я тут лише через відсутність інших закладів вашого рівня.

– Запевняю, мені шкода за минулий раз. Обіцяю цього разу ми будемо з вами ніжнішими.

– Зараз вони тобі покажуть - єхидно прошепотів шпигун, і заліз у кущі.

От тільки коли, власник закладу сам вийшов щоб привітати гостя, пролунало ім’я Алтіні. Не встиг мозок вояки обробити почуте, як позаду відчулося чиєсь гаряче дихання.

– Попався - зрадів невідомий голос. 

Цього ж вечора мер теж наважився вийти з дому. Зібравшись навідатися до батьків Аозі, Дорто сподівався зустріти у них і Алтіні. Вже темніло, тому він дуже незадоволено глянув на пару, що перегородила йому шлях. Сивий чоловік, якого мер ніколи не бачив, тягнув від шинку п’яного молодика. Останній нажерся до відключки, тому не допомагав своєму другу нести себе. Коли пара п’яниць пройшла повз, знайомий вітер пройшов крізь саме серце Дорто. Страх витіснив думки з голови. Руки і коліна затремтіли. Старе відчуття, коли дракон пролетів над містом, нагадало про себе.

В решті-решт, добряче зваживши всі за і проти за секунду, волвідім вирішив відкласти візит, що дуже розчарувало шпигуна. Воїн князя цілісінький день переслідував мера, щоб таки знайти невловимого студента.

Тим часом у шинку ніхто ні про що не підозрював.

– Чого бажаєте? - поцікавився володар шинку у нових гостей, коли ті нарешті всілись.

– Я буду те саме, що і Аозі - відповів Алтіні.

– Тоді дві порції чорного хряка - без вагань замовила його дружина.

Мовчки кивнувши, дядько швидко зник. Поки господаря не було подружжя почало обговорувати подальші плани.

– Може нам придбати ділянку землі - якось випадково брякнув Алтіні, через що Аозі аж підскочила від радості, та через мить посмурніла

– А твій університет? - обережно запитала вона, боячись відповіді, яка їй не сподобається.

– Я попросив Седжіо подбати про це.

– Одже ти можеш залишитися?

– Нажаль ні.

Тим часом із кухні вийшов горбун.

– Молодята вже в'ють гніздечко? - поцікавився той, розкладаючи тарілки на стіл.

– Та от, тільки думаємо придбати землю.

– О-о - зрадів горбун - у мене є двоюрідний дядько, що майже одружився на татовій сестрі, що якраз продає чудову цілину. Уявляєте якого він скарбу  позбувається. Там навіть набридливих сусідів немає.

– Справді - знову зраділа Аозі.

– Звичайно - задоволено потер підборіддя горбун - там взагалі сусідів немає.

– А як те місто називається? - поцікавився Алтіні.

– Далекі Пеньки.

– Правильно казати - “Далекі - же - Пеньки” - виправила Аозі.

– Як? - перепитав її чоловік, мало не подавившись від сміху.

– Село Далекі - же - Пеньки - почала пояснювати Аозі - за повір’ям цю назву дав один вельможа, коли здивувався відірваності від світу тих земель.

– Кого відірвали? - Запитав Седжіо увійшовши.

Пара зраділа візиту дракона. Їх плани, по облаштуванню домівки, в більшості спиралися саме на велетня, тож трійця детально обговорила за вечерею майбутній переїзд молодят. Лише одна річ псувала гарний вечір - обом чоловікам не сподобалася страва  із рила чорного хряка. Вони круглими очима дивилися на тендітну дівчину, що з апетитом поглинала третю порцію смаженої голови.

Дракон лише розуміючи кивнув другу. Йому був час ховатися, бо личина вже тріщала по швах, тому трійця швидко розійшлася.

– Найкращі апартаменти - посміхаючись, вихвалялася жінка перед молодятами - тут доволі тихо, лише ми іноді шумимо. Час-від-часу нам хочеться розім'яти старі кісточки, та ви не зважайте. Такі веселі вправи додають молодості, якщо хочете, ми можемо показати і вас.

– Н-неварто - промямлила червона Аозі.

– Ну як знаєте, надобраніч - відповіла жінка, і пошкандибала на перший поверх.