8. Особисте має таким і залишатися

– Як пройшла перша ніч - поцікавився дракон, повернувшись пізнім ранком.

– Я б ніколи не подумала, що у мого любчика - Аозі глянула на свого чоловіка - так багато сил.

– Гроші потребують ретельного обліку - сурово відповів Алтіні на приховану скаргу своєї дружини.

– Тобто ви не… - дракон осікся - не один раз перераховували гроші?

Молода наречена лише сумно опустила голову.

– От бачиш - з укором звернувся Седжіо до свого друга - не на те ти витрачав ніч.

– А на що потрібно було витрачати ніч? - Здивовано запитав той.

– На обряди! - не витримала дівчина - поклони і молитви божествам у першу ніч гарантують їх покровительство.

Дракон, прочитавши її думки, розгублено мовчав. Аозі говорила швидше ніж думала, тому велетень просто неправильно зрозумів незадоволення дівчини. Так трійця і полетіла у бік Мілінгу.

Приземлитися було вирішено подалі від людей. Подружня пара спритно зіскочила з велетня, коли лапи того глибоко потонули в вологій землі.

На зораному полі, Алтіні затримався на кілька хвилин, щоб переговорити з драконом. Здебільшого розмова стосувалася деяких зобов'язань студента перед Шістерським університетом.

– А чому у твого університету така дивна назва - спитав дракон, поки сам рив кігтем землю.

– Назва пішла від шести великих мудреців, які в давнину заснували навчальний заклад. З тих пір, за традицією, університетом керують шість професорів. Їх ще іноді називають шісткою імператора, або шістками імператора, коли хочуть проявити до них повагу.

Велетень нічого не відповів. Він лише багатозначно мугикнув.

Аозі в зведеному настрої чекала, коли її чоловік наговориться з драконом. Та не витримавши, раптово помчала додому.

– Гаразд, мені треба бігти - випалив на прощання Алтіні, і швидким кроком пішов за дружиною.

Фермери пильно спостерігали як якийсь молодий чоловік біжить за дівчиною, щось викрикуючи. Хтось навіть побіг у місто за вартовими.

Тим часом мати Аозі ретельно відмивала гори посуду, поки її чоловік лагодив поламані лавиці під час вчорашньої бійки.

– Треба подякувати пана Дорто за посуд - звернулася жінка до зосередженого на роботі чоловіка.

– Треба, то треба - не відволікаючись відповів той - та шкода він сам не зайшов привітати наречених.

– Справді - здивувалася жінка - а я гадала бодай ти поговорив з ним тієї ночі.

– Нажаль ні. Взагалі, волвідім допоміг лише через близьке знайомство з нами, а от про нашого нареченого - він поганої думки.

– Чого це?

– Каже Алтіні хотів видати себе за знахаря, через що йому нібито довелося  викликати вартових.

– Ой лишенько! За кого ми віддали свою доньку! - З розпачем почала бідкатися жінка.

– А про що ти раніше думала?

– Так ти і не казав про пригоду нареченого з мером.

– Якби лише це….

– А що ще трапилося? - Не на жарт перелякалася жінка.

– Вночі Аозі похвасталася мені, що один з гостей подарував купу золота їм на весілля.

– Ну тай що?

– Так якраз перед цим пан Вжаоп - наш банкір, скаржився всім поспіль, що його пограбували.

– Ой лишенько - з новою силою почала бідкатися жінка - за кого ми віддали нашу дівчинку.

– А куди ти раніше дивилася… хоча він сильний чародій, якщо повернув нашій дівці зір, тож припини скиглити.

– Ви сім’я Їсерц… Їсерцьда - запитав воїн у дорогих обладунках, без запрошення увійшовши до хатинки.

– Ми - злякано відповіла жінка.

– Я шукаю Алтіні Радного - столичного практиканта. Чи не знаєте ви де він знаходиться?

– Ні пане - розгублено відповів господар халупи.

– За моїми дамами, тобто даними, пан Алтіні уклав шлюб з вашою донькою. Гадаю мені більше нічого не треба говорити вам, щоб ви знали, що я знаю, тобто, що мені відомо про ваш з ним зв'язок.

– А що він накоїв - обережно поцікавився чоловік.

– Ви навіть уявити не можете - серйозно промовив гість, і дістав лист паперу - не виконав наказу нашого володаря - Ровіра Ялрпоньського.

– Ярлчмоньсткого?

– Ялрпоньського! Отож, пан Алтіні не виконав наказ нашого великого князя, а отже має понести суворе покарання - воїн зробив паузу, щоб наголосити на серйозності вини - і зробити десять найнищих уклінів… уклонів… поклонів, перед нашим великим князем.

– І це все? - обережно поцікавився чоловік.

– Так.

– Ох величні боги - зітхнула з полегшенням жінка - а ми вже думали, так думали, ніби пан Алтіні пограбував нашого банкіра.

– Вибачне, що? - Перепитав гість.

– Нічого - нічого - весело заговорив господар халупи, і випхнув гостя на двір - якщо Алтіні Радний винен лише у такій дрібниці, то ми обов'язково зв'яжемося з вами, коли він з’явиться.

– Дрібниці? - здивувався непроханий гість, та його вже не слухали.

Воїн злісно скривив вуста опинившись на самоті. Оглянувши навколишнє поле, він вирішив почекати у засідці. Зручно вмостившись у порозшій будяками канаві, новоспечений шпигун почав завзято колупатися у зубах, чекаючи на потрібного йому гостя, але сон швидко здолав його. Лише велетеньскі сліди дракона видавали причину такої неуважності воїна.

Тим часом Аозі остаточно відірвалася від свого чоловіка. Увірвавшись до хатки, вона радісно кинулася обіймати своїх батьків. Поки рідня віталася, увійшов і Алтіні.

– Ох мамо, я така стомлена, ми цілу ніч не спали.

– Може не варто про соромні речі говорити? - обережно спитала мати.

– Як це не варто - обурилася наречена - так це сором, але про це потрібно розповісти. Я надто сильно люблю вас щоб мати таємниці.

– Доню - почав нервувати і батько - тепер у тебе своя сім’я, не обов'язково…

– Я так не можу! - Заперечила Аозі - ви маєте знати все.

– Не треба доню - це ваші особисті справи - знову почала перечити мати.

– Не хвилюйтеся так. Якщо вам важлива моя самостійність, я не розповім вам про мою невдачу. Просто Алтіні всю ніч намагався навчити мене, а у мене все одно погано виходило. Мені просто хотілося порадитися з вами.