6. Перший контакт

– Вибач друже - плакав Дракон - ти був надто добрим для цього жорстокого світу, навіть у приготованому вигляді.

Так як ховати вже не було що, Седжіо просто звів невелику піраміду з каменів. Бажання знайти нового друга з'явилося вже через хвилину після болючих спогадів, але боги таки звернули увагу на смуток дракона. Та не тільки його. Недалеко під гілками ховалася людина. Вона молила щоб її ніхто і ніщо не знайшло. Думки ці легко почув сам дракон. Він підійшов і легенько підняв гілку.

– О ні, я втрапив… - одразу відчувся відчай незнайомця.

– О, я знайшов нового друга - проричав дракон звертаючись до незнайомця.

– Ти вмієш говорити? - раптом забурмотів знайда.

– Ти мене розумієш? - запитав дракон, після чого обидва синхронно відповіли:

– Так.

В такій ситуації пауза була просто необхідна, бо одна деталь спантеличила і людину і дракона: вони чули думки один одного.

– Ти зїш мене? - поцікавився знайда.

– Ні - відповів велетень - я нещодавно втратив друга, після чого попросив у Бога іншого, а тут з'явився ти. Це було б поспішно.

– А я просив знайти тебе. Схоже доля просто сміється наді мною. У мене був план тільки глянути на тебе.

– Он як - дракон підняв голову і замислився.

Лапа одразу потягнулася до підборіддя відпустивши гілку. Крик болі перервав короткі роздуми велетня. Після чого з під дерева вибіг знайда. Образа за гілку розгнівила його, та будь-яка людина побоялася б озвучити своє незадоволення такій великій істоті - як дракон.

– Вибач за неуважність - раптом прогуділи думки монстра в голові Алтіні.

Чоловік одночасно зрадів і здивувався такій ввічливості істоти. Йому здалося, що треба було якось підкреслити правильну поведінку велетня, тому він спробував похвалити того:

– Я ніколи не бачив такого вічливого дракона.

– Я теж не бачив, а чому ти це кажеш?

– Загинути від полум’я дракона - не хотілося б мені такого кінця.

– Якого кінця - раптом поцікавився дракон, одночасно випадково виригнувши на нього смородом з щелепи, від чого йому стало соромно, і він тихо додав - ой вибач, я просто хотів пожартувати.

– Мого кінця - не впевнено відповів Алтіні нервово сіпаючи оком.

– В тебе є кіно? Знаєш я так скучив за кінцем, а де ти його дивишся? Я б подивився “Назад у майбутнє” чи “Привид” або “Мисливці за привидами”, а є в тебе “Голий пістолет”?

– Немає в мене ніякого пістолета, тим паче голого. Хіба ти не бачиш, що я одягнений? І взагалі! Навіщо мислити за привидів? Екзорциста треба наймати. Доречі, ти вмієш дивитись у майбутнє?

– Мабуть ні, а чого ти питаєш?

– Просто ти сказав “подивитися на зад у майбутнє” от я і подумав, що тобі цікаво подивитись у майбутньому на свій за….

– Гаразд-гаразд я зрозумів - в тебе немає кіна.

– А навіщо тобі це “кіно”?

– Та от друга свого нещодавно випадково з'їв, тому хочеться якось рослабитися. Та ти не подумай, я ніс його в роті, тікаючи від людей, які піджарили бідолаху на вогні.

– Жах який! Співчуваю твоїй втраті.

– І не кажи. Йому ще й витягнули нутрощі до цього - уявляєш?! От я його і ніс поки не проковтнув - звідси і відрижка. Доречі ти трохи забруднився.

Дракон показав півметровим кігтем на шматочок мяса білки, який вилетів із його рота. Чоловік також глянув на себе, потім різко відвернувся та зігнувся удвічі позбуваючись вмісту шлунку, якого майже не було.

– Ну що? Будеш моїм новим другом? - запитав велетень, та спробував усміхнутись, але вийшов оскал, від якого порожній шлунок Алтіні знову вивернуло.

– А тепер чого? - поцікавився дракон.

– В тебе… уххх, у тебе - студенту було важко говорити - у тебе там частинки твого друга застрягли. Фуух - з полегшенням видихнув він і спитав -  а як тебе звати?

– Я…. м-м, мене-а…. я забув. Зараз, почекай я пригадаю.

Поки дракон тужився пригадати, чоловік гордовито встав і представився сам:

– Я Алтіні Радий, тобто Радний.

– Не важливо. В обох випадках я за тебе радий Радний, хе-хе.

Ще довго студент чесав язика із драконом. Загалом вони обговорювали одні нісенітниці, але були й серйозні теми. Наприклад - місцеве населення. Алтіні вперто почав доводити, ніби всі жителі Мілінгу, або божевільні, або просто дурніші за вола. Та чудовиську все не було зрозуміло, чому той так вважав, тому могутній звір побажав поки не чути неприємних думок друга.

– Ці тупоголові вже через кілька днів мене не впізнали! - Не витримав і закричав студент.

– Може у тебе ім'я, чи обличчя непримітне. Не варто так швидко робити висновки.

– Знаєш що?! - зупинився Алтіні, перегородивши дорогу дракону.

На його біду велетень цього не помітив. Одна з лусок на його животі різко підхопила студента, коли його комір зачепився за неї.

– Мені боляче! - закричав хлопець.

– Так-так - почув він в своїй голові - бути непомітним - це завжди неприємно. Особливо коли тебе не помічає твоя люба дівчина.

– Відпусти - відпусти! - почувся жалісний скуліж Алтіні

– Це ти так співаєш пісню Океана Ельзи?

– Вперше чую про такий океан! Відпусти мене!

Велетень повертів головою, щоб виявити напрямок звідки доносилося благання. З великим подивом він виявив, що звук доносився із живота.

– А-а! - Заволав дракон - коли це я встиг і тебе з'їсти?!

Гострі пазурі його лапи почали колупатися в роті. “Я зараз тебе витягну!” - пронісся по лісі сильний ментальний крик.

З переляку за друга, дракон почав панічно носитись по лісу, намагаючись відригнути свого друга.

– Що робити, що робити - запанікував могутній велетень - придумав!

Дракон підвівся на задні лапи, і зробив глибокий вдих. “Зараз я тебе витягну” - знову ментально заволав велетень, від чого всі тварини в лісі зі страху поховалися, хто де міг.

Та дракону було не до обережносі. Витягнувши вперед шию, він з усієї сили видихнув. Пекельне полум'я вирвалося з пащеки дракона, і в мить перетворило в попіл все що росло попереду на відстані п'ятдесяти метрів.