5. Попереднє життя

Седжіо Бескуно нервово поспішав до коледжу. Сьогодні був важливий день для нього, тому всі прохання мати заспокоїтись - не подіяли. Вчився і жив він в невеликому містечку Чікантіло, яке було відомим своїми рибними маніяками. Мати хлопця працювала продавцем, а батько майже постійно був у морі на риболовному судні, тому у вихідні дні він, як зразковий чікантилієць, орудував гострим ножем. Грошей йому вистачало. За чистку батьківського улову в вільний час - добре платили.

Студенту було тільки 19, коли всім одногрупникам вже по 20. Так вийшло, бо в школу він пішов трохи раніше. В університеті всі захищали молодшого як талісмана. Його слабке серце було ще однією причиною, чому студенти обережно поводились із ним. Лікарі пророкували недовге життя, та раптову смерть, але Седжіо не зважав на це. Він насолоджувався життям не дивлячись, ні на хворобу, ні на постійний жаль від оточуючих. Була у студента і дівчина, яка йому подобалась. Звали її Карена Крітто. Красуня ходила з ним на побачення, але справи далі не просувались.

В аудиторії, куди увійшов Бескуно, шуміли студенти, поки професор готував білети. Голова у хлопця трохи запаморочилась, тому він обрав місце у перших рядах, щоб далеко не йти. Та тільки він сів, у серце ніби увігнали розпечене залізо. Седжіо впав головою на стіл з коротким хрипом.

Після того випадку жовта пресса ще довго писала про “жахливі умови навчання, які викликають кому у студентів.”

За якийсь тиждень до цього Седжіо спокійно чистив рибу міркуючи про подарунок Карені після екзаменів. Коли вечірня робота скінчилася, студент вирішив що припинить якийсь час підробляти, і серйозно візьметься за навчання.

Вдома, трохи почитавши, хлопець заснув на стільці. Неприємний сон снився йому. Ніби він намагався злетіти, але щоразу падав. Тіло його розтовстіло до неймовірних розмірів, а шкіра пожовтіла. Короткі руки не дотягувалися до лиця, а ніг через товсте пузо взагалі не було видно. У відчаї злетіти він раптово помітив, що знаходиться в велетенській ямі. Було видно тільки невеличке коло неба. Воно, коли Седжіо все ж вдалося злетіти, почало віддалятися, ніби тікало. Сновиді не вистачало прискорення, тому, врешті решт, його тіло черговий раз впало на землю, і він прокинувся.

Була ще ніч, тому студент перебрався у ліжко. От тільки серце защемило в той момент, і не відпускало до самого екзамену. Ранком він нікому не розповів про біль. “Після екзамену вирішу цю проблему” - думав хлопець, не бажаючи відволікатись від навчання. Та дні йшли, тривога росла. Якось Карена спіймала Седжіо в коридорі університету, і наполягла на розмові. Біля п'ятої вечора обидва сиділи на лавці в парку.

– Чому ти такий напружений? Може тобі варто трохи розслабитися? Останнім часом ми не бачимось. Я хвилююся за тебе.

– Згоден - розслабитися. Треби тільки пережити.

– Що означає пережити? Може в тебе щось сталося, серце болить?

Хлопець тільки ще сильніше напружився. Йому нестерпно хотілося запитати у Карени, чому вона жодного разу не погодилась зайти до нього додому, коли не було його батьків.

– Є одне питання - якось невпевнено почав студент - є воно… отже… чому ти не хочеш…. Я хотів сказати, я хочу щоб ти увійшла, хочу увійти тобі в кімнату. Тобто, чому ти не хочеш за….

– Припини, ти вже спітнів - перебила дівчина - здається я зрозуміла тебе. Ти хочеш затягти мене в свою кімнату, коли нікого немає вдома - так?

– Напевно що так - здивувався хлопець відвертого.

– Давай домовимось - якщо ти зможеш мене вмовити, то після екзаменів я зайду в гості.

– Так це через місяць? Вони тільки почались.

– Хіба для тебе це так багато?

З цими словами Карена посміхаючись підвелася, і пішла. Звісно закоханий в неї студент нарешті наважився поцікавитись чому вони ще не зблизились, але відповіді так і не вочув - лише обіцянки.

День іспиту настав, як завжди, надто швидко.

Ранком, по дорозі до університету, до Седжіо підійшов одногрупник:

– Послухай - заговорив він без привітання - я щодо Карени. Ти особливих надій не тримай на неї.

– Ти про що?

– Розумієш, її часто бачать з іншим хлопцем. А якось я сам побачив як біля неї крутився якийсь незнайомець.

Такі слова змусили напружитися ревнивого студента.

– Як він виглядав?

– Він мав довге світле волосся і носив зелені джинси. 

– І постійно говорив “типу”?

– Так.

Щирий сміх Седжіо заполонив довгий коридор.

– Хіба це тебе не бентежить. Той нахаба тягнув її за руку.

– Це Вітреллі, не хвилюйся.

– Невже тобі байдуже, коли хтось торкається твоєї дівчини?

– Тільки коли це Вітреллі - всміхнувся Бескуно - ми частенько гуляємо разом.

– З Вітреллі?

– І з Кареню теж. Втрьох завжди веселіше.

– Я не думав що ви…

– Так, ми добрі друзі.

Приголомшений спокійною реакцією Седжіо, хлопець замовк, через що його співбесідник, вирішивши що розмова закінчилася, просто пішов. Він поспішав побажати Карені успіхів на екзамені, але так і не зустрів її, тому засмучений востаннє у житті увійшов в аудиторію, де серце схопив різкий біль.

***

– На півночі Мартсланської рівнини знаходяться гори Дракона. Вся долина вірила в неймовірне божество, яке начебто жило десь серед гір. Темний ліс, що оточував гірські вершини, теж мав багато своїх легенд. Легенди ті часто були не безпідставні. Наприклад - казка про велику ведмедицю: У давні часи, коли темний ліс підходив до самого Мілінгу, жила там одна сім'я. Була вона як і сотня інших - багатодітна. Родючі грунти давали добрий врожай, тому годувати дітей було чим.

– Тату, твої казки-відстій - гнівно зауважила дівчинка-підліток, лежачи на ліжку - а от у мами кращі.

– Одного дня старша дочка завагітніла - продовжив терплячий батько, не звертаючи увагу на скарги - а іншого - дізналася про це. Ще через день про це здогадалася мати, і її вигнали в ліс, звідти вона пішла у гори, де заблукала.