4. Чужі бажання

Цілу дорогу практиканту довелося запевняти свого куратора, що немає жодного Ригана в столичному університеті, а попереду була ще довга подорож на південь, у столицю. Сучасний потяг примчав до Шістеру за чотири дні. Старцю було важко уявити, як в давнину люди подорожували без швидкого транспорту. Дорога до палацу і так змучила старця, тому Радному набридло терпіти образливі думки студента.

– Пішов геть! - гнівно гаркнув чародій.

Зрештою, всі його супутники утворили коло діаметром в кілька метрів навколо чародія, і весь шлях ніхто не смів наблизитись до нервового старця.

Зали палаців зустріли прибулих пихатою красою. Студенти не опускали голови, роздивляючись небачені барельєфи і картини. Лише Ідавомо Радного не цікавила навколишня краса. Він нервовою ходою відправився на прийом. Мовчазна охорона, що впустила його в покої імператора, тільки і думала про дівок. Нарешті чародій наблизився до Вертрона і поклонився йому. “Ах знову прийшов нудний дід, як мені набрид цей дурень” - відразу почув він голос в голові, що віяв нудьгою. Вуха ж Радного почули інше:

– Вітаю тебе шановний Ідавомо. Як пройшов візит до дракона? - спитав імператор, але думки видали його: “Не померла ще та стара ящірка?”

– Дракон помер - вразив вельможу старець - частину своєї сили він віддав мені для того, щоб я міг обрати наступника.

Якусь мить імператор мовчав, і його розум теж. Та спокій тривав недовго - думки Вертрона загуділи роєм: “Дракон помер”, “старому дісталась його сила, але схоже не вся”, “можна отримати силу дракона?”, “так так, я хочу цю силу, навіщо вона старому? Він скоро помре. Треба розібрати дракона на амулети, точно! Могутні артефакти допоможуть завоювати світ, а старий? З нього амулети вийдуть?” - імператор глянув на чародія - “навряд, хоча після його смерті можна спробувати”

– Ідавомо Радний! - звернувся вельможа до старця - я навідаюсь до тіла дракона.

– Це ще не все пане - Радний вирішив відмовити імператора - дракон відродиться з новою душою. Ми маємо захистити його тіло.

– Саме для цього я і збираюсь навідатись у логово. Впевненість у його безпеці важлива для мене - погодився на словах Вертрон, але думки його були про те, як він власноруч розрізає золоту луску древньої істоти.

Чародій довго терпів роздуми володаря, та на “Треба зайти в гарем перед дорогою і обрати трьох жон із 121 для подорожі” Ідавімо не витримав. “Хай його думки будуть тільки про жон” - подумки проговорив він. Відчувся слабкий вітерець. Імператор обернувся і з випученими очима запитав:

– Що ти зробив?

– Лише благословив вас на задумані вами справи - відповів Радний.

– Добре. Ти вгадав - у мене дійсно термінові справи. Іди - готуйся до подорожі - скомандував вельможа, але подумав, що добре було б відкласти подорож на кілька днів.

Дорогою до університету Радний намагався щось вигадати, щоб врятувати тіло дракона. Думки людей поряд настільки змучили старого, що жодна ідея не прийшла в стомлену голову. Нарешті особиста кімната. Свіжий вітер і знайомий вид на ріку заспокоював старця. Кілька хвилин він лежав на ліжку і прислухався до себе. Бажання пізнати нові сили всередині себе - що може бути краще. Хіба щоб сусід відучився думати.

“Бідна моя люба, вибач мене за мою слабкість і невміння. Вставаай, вставай” - все чулось в голові бажання сусіда. -”Ну чому ти не встаєш? Може треба більше трав, так так, розтерти, потерти побільше. Вставай, піднімись, да працюй клята ти палка” - схоже сусіду не щастило в його справах. “Почекай ще трішечки люба, в мене обов'язково вийде. Вставай, встань” - все продовжував невгамовний. Зрештою незадоволення Радного змінилось цікавістю. Він підвівся і вийшов. Двері сусіда були поруч. Тут мешкав алхімік Шукоша Фавша, веселий хлопець 65-ти років. “Що за проблема могла його так засмутити” - подумав чародій. Стук в двері спричинив гучне шурханя в середині. Нарешті сусід відчинив, після довгих приготуваннь.

– О пане Радний, чим зобов'язаний візитом. - Спітнілий Шукоша прикривав собою кімнату, а його думки повторювали лиш одне - “ тільки б він пішов, тільки б він пішов.”

– У вас все гаразд? Можна зайти?

– Звісно - відповів господар кімнати, але страх заволодів ним - “о ні ні нііі.”- прошепотів його розум.

Чародій спокійно роздивився кімнату, але не знайшов нікого з ким сусід міг говорити. Врешті-решт, Радний вирішив піти, послухавшись таємних бажань колеги - опинитись без свідків. У дверей старому захотілося підтримати Шукоша, і він додав:

– Знаєте, колись я мав таку саму проблему як у вас, - алхімік аж спітнів від таких слів колеги - тому ваші страждання мені знайомі. Нажаль, побажання в коханні, і в всіх інших ваших справах - єдине, що я можу зробити. - Радний поклонився, і зачинив двері, але не пішов, зупинившись підслуховувати.

Шукоша зітхнув з полегшенням. - “добре, що він мою красуню не побачив” - Підійшов до столу, та почав прибирати мяту. Закінчивши з травою відчинив шухляду, звідти на нього подивились очі чорної кішки.

– Моя люба Поетесса - зрадів Шукоша - невже мій посох запрацював! - та його улюбленець накинувся на нього з кігтями. Нежить ненавидить всіх живих, тому нещасному довелось відбиватись посохом, яким він намагався оживити кішечку.

– Ти так швидко накинулася на мене, будь ласка припини царапати мою палицю. - почувся скрип ліжка - злізь з мене молю, припини!

– Молодість - тихо прокоментував задоволений успіхами колеги Радний, і зайшов до себе.

Врешті-решт шум за стіною припинився. Шукоша постійно придумував своїй улюбленці компліменти. Та цього разу старця якось не нервував ментальний шум. Чародій нарешті заснув.

Вже наступного дня чародія знову викликали у палац. Впевнено прямуючи по знайомим залам у приймальню імператора, Ідавомо став свідком дивної сцени: під дверима стояв згорблений Вертрон Зивчанський.

– Сонце відкрий будь ласка - лагідно просив він.