3. Новий володар світу

Старець із роду Радних по імені Ідавомо підіймався на священну, для нього, гору. Глибока діра, шириною в кілька десятків метрів, зустріла мандрівника в повній тиші. Ця подорож не була першою для нього. Раніше лідер свого роду неодноразово навідувався в логово древнього дракона. Останній був таким же старим як і сам рід чародія. Ця мудра істота ще пам'ятала першого з Радних - величного Алтіні Радного.

Нарешті дракон відчув гостя. Із темряви піднявся довгий і товстий хвіст золотистого кольору. Мудрець став на нього, після чого його сиве волосся розвіялось від вітру, коли могутній хвіст дракона обережно опускав гостя в темну глибину. Очі чародія швидко звикли до темряви. Перед ним постала істота, якій вже тисячу років таємно служать всі лідери роду Радних.

– Вітаю тебе Дракон з тисячоліттям. Бажаю тобі щастя, здоровя - мудрець посміхнувся, дракон теж зафиркав від сміху.

– Шкода що посміятись як люди не можу - заговорив голос древньої істоти прямо в голові чародія - чи розповіси ти мені чогось цікавого? - спитав він і підвів кінчик хвоста як стілець для гостя, той сів і заговорив:

– Більше всього мене хвилює твій стан. Останні роки ти все менше рухаєшся, невже твій час прийшов?

– Ти сказав дуже точно. Цей день і цей час настав. Гадаю твої питання не закінчаться до самого мого кінця. - дракон зафиркав зі сміху.

– Звідки ти знаєш коли помреш?

– Я прожив тисячу років. Розтягни життя людини на такий довгий термін, і мить його смерті розтягнеться на години, а останній день життя - на десяток днів.

– Невже ти переживаєш смерть саме зараз?

– Так, тому ти тут.

– Що ж треба знати мені в такі сумні часи?

– Ти дізнаєшся багато, бо колись твій предок допоміг мені. Тоді я тільки потрапив в цей світ, і нічого не розумів. Відважний хлопчина прийшов до мене. Можна сказати - я знайшов подарунок під ялинкою - дракон знову зафиркав.

– Тобі боляче?

– Ні, це я так сміюся. Так от, твій предок допоміг мені, за що від мене отримав обіцянку, що колись один з його нащадків стане наймогутнішим чародієм усіх часів. Сподіваюсь ти розумієш про кого йдеться?

– Благаю могутній! Навіщо мені сила, коли я дряхлий дід. Мені самому девяносто сім років, якщо дракон старіє в тисячу років, то людина в сто.

– Ти проживеш ще стільки ж. Алтіні прожив 159 років коли я був молодим і дурним. Тодішніх знань просто бракувало щоб мій перший, - велетень трохи поміркував - ні, другий, друг у цьому світі, прожив довше.

Чародій мовчав. Щойно йому обіцяли неймовірну силу. Одне тільки питання змушувало його душу боліти. Річ без якої він не бачив свого майбутнього. Те, що стояло зразу після фанатичної тяги мудреця до знань. Саме про це він наважився спитати, довго думаючи - чи взагалі варто згадувати таку тему:

– Золотий драконе, чи зможу я…

– Зможеш - зафиркав дракон - в тебе буде дві дружини, і діти теж будуть.

– А як ти дізнався моє майбутнє?

– Так ти проживеш ще сто років, скоріш за все перша дружина помре від старості. З'явиться друга. А діти? Звісно будуть і діти.

– Що мені робити далі? Раніше ти давав силу нашим лідерам. Що буде з родом, невже я останній голова Радних?

– Тепер ти будеш передавати силу наступнику, ти обереш його. Він, коли прийде час, теж обере свого наступника.

– Ми будем існувати без дракона?

– Не завжди. Коли бібліотеки імперії ще пам'ятали старі легенди, один з моїх помічників - твій предок, дізнався цикл життя драконів.

– Розкажи володарю.

– Гаразд, тільки припини говорити так.

Велетень вмостив свою голову зручніше

– “Дракони живуть тисячі років. Їх магічна сила підтримує життя в них. Молодий дракон не вміє нею користуватись, тому його має хтось навчити. Коли він пізнає свої сили, боги дарують йому цілий світ, за яким йому потрібно слідкувати. Чим краще справляється дракон, тим довше він живе. Коли ж приходить час помирати - дракон засипає, а його тіло залишається чекати на нову душу. Таким чином світ завжди під захистом.”

– Тобто ти просто заснеш і прокинешся?

– Звісно ні, прокинусь вже не я.

– А куди діниться твоя душа?

– Не знаю, в мене було своє життя до того як я потрапив в це тіло. Лише Алтіні Радний, ну і ти від сьогодні, знаєш, що раніше я був людиною.

Від такої новини мудрець трохи не впав з хвоста.

– Людиною? - протягнув він не вірячи - та хіба така міць може вміститися в людині?

– Звичайно я був міцним парубком, але все ж трохи слабшим чим зараз - дракон знову зафиркав сміючись - Ці спогади стали слабшими за сон. Ніби і не було мене ніколи.

– Чому так вийшло? Ти ж пам'ятаєш дуже багато.

– Все пам'ятають тільки книжки. Я потроху замінював одні знання іншими, так моє минуле поступово зникло.

Чародій затих. Тиша знову заполонила печеру. Мудрець вперше не знав про що запитати дракона. Питання про минуле життя - лише потакання своїй цікавості. Запитати про минуле імперії - все написано в книжках родової бібліотеки, яку ж дракон і наказав заснувати. Попросити наказу - це можна. Раптом в голову мудреця прийшла ідея запитати яке було ім'я у покровителя його роду, коли той був людиною. Та дракон як завжди почув думки і сам відповів:

– Керуй так, як хочеш щоб керували тобою, а-у-у-ф.

– Що трапилось?

– Раптом серце заболіло. Це гасло ти вже давно знаєш, просто передай його наступникам. А накази? Наказів не буде, чекайте нового дракона. А моє ім'я… - дракон раптом припідняв голову - зараз згадаю…

Велетень завертів очами шукаючи підсказки, аж поки не побачив щось нацарапане на скелі. Час стер напис, але дракон поступово пригадував момент його написання. Так крок за кроком спогади дійшли до самого імені

– Я згадав! - Прогуділа радість дракона в голові чародія. Та в цю ж мить тіло велетня закамяніло.

Мудрець злякався, що залишився без обіцяної сили, та швидко змирившись, зрозумів свою халепу. Він знаходився на дні глибокої печери. Звичайно, мудрець був справжнім чародієм, та потоки води і вогняні стріли не допоможуть вибратися. На мить старий навіть зрадів можливій загибелі - “навіщо діду така глибока старість без сили? Натомість, колись у майбутньому, хтось знайде його скелет поряд з драконом і люди можуть подумати, що це я вбив дракона?” - Страшна думка промайнула в його голові. Але раптовий сильний порив вітру перебив роздуми. Поступово в печері утворився сильний вихор. Тіло мудреця піднялося в повітря, скрізь залунало знайоме хрипіння драконячого сміху. Легкість наповнила старця, думки прояснились.