2. Відчувши смак місцевого життя

Ранок був ясним. Осінь тут проходила швидко, тому в кімнаті стало трохи прохолодно. Зустрівши господаря, Алтіні привітався:

– Доброго вам ранку, як і всього дня пане.

– І вам шановний, але мушу помітити, що мене звати Дорто, а не Дняпан. Доречі, був у нас один Дняпан, так його…

– Гаразд я зрозумів. Краще погляньте сюди - студент протягнув листа з обручкою - я знайшов це на ліжку.

Господар аж почервонів, побачивши знахідку. Підійшла і Хафала.

– Що це? - Запитала вона.

– Колись я хотів одружитися на прекрасній дівчині, яку звали Діжда. Та моя сором'язливість заважала мені зробити потрібний крок. - якось сумно відповів Дорто.

– Ох пане, ваші розповіді нагадали мені мою доньку, її теж звали Діжда - від слів прислуги госпорар знову почервонів - вона працювала зі мною, але якось уночі впала з ліжка і зламала руку. Бідолашна ще казала, ніби щось їй заважало спати. Отож щедрий пан відправив її лікувати руку, там вона і вийшла заміж за лікаря. Ох - зітхнула жінка - а я так хотіла щоб пан Дорто примітив її і сам одружився на ній. Ми б зажили як одна сімя. Вибачте пане за мої мрії.

Поки прислуга говорила сам пан ставав все червоніший і червоніший. Нарешті він не витримав і вибіг в сусідню кімнату, звідки почулося:

– Ні-і-і-і - і гучний стук.

– Який в нас пан чутливий. Бачите шановний Алтіні, як сильно він любив? Шкода що у моєї красунечки Діжди ніколи не було шансів закохати вже закоханого. - жінка сумно зітхнула.

– Ви не уявляєте наскільки праві - підтвердив стажер, на що та відповіла:

– Так пане, коли і ви постарієте, теж почнете так добре розбиратись в почуттях.

– А у вас є чоловік?

– Нажаль вже ні. Колись давно я покохала сильного і відважного молодика. Він служив в імперській армії. Все було чудово, поки не прийшов наказ… Та що там говорити. Скоріш за все загинув він, бо більше не було жодної новини про нього. Лише маленька Діжда залишилася від нього.

– Якщо ви обидва самотні, чого б вам не одружитись?

– Та хіба стара жінка може звабити такого чоловіка як Дорто?

– У вас багато спільних рис, наприклад сором'язливість. - “І тупість”- вже в голові подумав студент.

Жінка від такої ідеї наче просіяла. Підняла груди вище, перестала горбитись, тай коротко вклонившись, пішла перевіряти свою зморшкувату красу в дії.

Самому Алтіні Радному нестерпно хотілось повернутися до Екснітону. Дивні люди дуже набридли йому, та й чисте ліжко пристойної кімнати за ці дні перетворилося в уяві стажера в імператорські покої. Отож не гаючи часу, він відправився до своєї маленької мрії. Та як би Алтіні не поспішав - дістався тільки вечором.

Зайшовши до княжої приймальні, стажер сподівався лишити коротку доповідь секретарю, та нарешті поїсти в більш вишуканому місці, ніж в останні кілька днів. Але на біду князь сам зустрів його:

– Яка честь для мене бачити вас пане Ровір Ялрпоньський.

– Нарешті. Ви присядьте, є розмова - трохи невдоволено сказав вельможа і показав рукою на вільне місце, всівшись поряд. - Дивні чутки дійшли з Мілінгу. Що ви дізнались перебуваючи там?

Князь перейшов одразу до справи, що було підозріло для Алтіні. Студент багато разів спостерігав таку манеру говорити у чародіїв Шістерського Університету під час дуже важливих розмов, тому відразу зрозумів ситуацію, і, не зволікаючи, почав розповідати:

– Волвідім Дорто просто застудився під дощем, коли молився, перелякавшись здоровеної тварюки, що пролетіла над містом. Я опитав свідків - всі запевняють що це був дракон. Один навіть описав вплив магії тварюки, як слабкий вітерець. З гір часто з'являються невідомі монстри, думаю…

– Про ваші висновки я спитаю згодом - перервав його вельможа, від чого Алтіні аж спітнів.

– Що ще ви чули?

– Всі казали про велетенський розмір дракона, його жовтий колір, ні, навіть золотий. А розмах крил співставляли з розміром їх містечка - стажер взяв паузу.

– Ще щось є?

– Ні пане.

– Тоді слухайте новий наказ: повертайтеся до Мілінгу, і дізнайтеся де логово дракона. Місія таємна - розумієте?

Тут студент перестав ховати свій страх, по лицю потік піт, а руки затремтіли.

– Не хвилюйтесь ви так, вас же не просять перемогти дракона. Можливо це ваш шанс чогось досягти в своєму житті. Повірте - тут не так багато людей, які бодай чули слово магія. Тому раджу вам взятись за цю справу, і, якщо тут справді з'явився дракон - сам імператор зацікавиться цією новиною. Візьміть у помічника гроші тай відправляйтесь якомога швидше.

Алтіні мовчки поклонився. Незнайомець на виході сунув йому в руки кошель з монетами. Розум стажера вже був в тумані, через що його хтось вивів на двір. Голова прояснилась тільки біля дверей знятої їм кімнати. Вона була зачинена, тому Алтіні не міг зайти і так і простояв не зна скільки часу. Зліва кілька дітлахів, сміючись, спостерігали за його дивною поведінкою. Нарешті спітнілий студент прийшов до тями, та відчинивши двері, улігся, і одразу заснув.

Наступного дня почалася нова подорож до Мілінгу. Вже пять днів було втрачено на дорогу туди-сюди. Перечитуючи підручник, стажер зарікся в майбутньому кудись поспішати. Краще зайвий день нудьгувати, ніж потім втрачати ще більше часу.

В місті було як завжди - брудно і спокійно. Першим місцем, куди направився Алтіні був дім Дорто Раюно. 

– Чого бажаєте пане? - Спитала його Хафала, зустрівши у дверей.

– Я повернувся в місто щоб більше дізнатись про дракона.

– Якого дракона?

– Того, що пролітав над містом п’ять днів тому.

– Справді?! А я й не знала. Ви його бачили?

– Ні.

– Шкода. Хотіла б я дізнатись як він виглядає.

– Тобто ви його не бачили?

– Звісно ні пане.

– Передайте пану Дорто, що я хочу з ним переговорити.

– Як бажаєте, тільки скажіть ваше ім'я.

– Ви не памятаєте?