1. Драконячі чутки

В 898 році, з початку мирної ери, над тихим містом Мілінг, що на самому краєчку плодючої Мартсландскої рівнини, пролетіло чудовисько. Землероби, чиї поля закінчувалися біля самого Холодного Лісу, завжди готові до появи екзотичних диких тварин. Ця ж подія перелякала загартованих жителів як немовлят. Сварки, бійки й паніка, надовго зайняли весь їх вільний час.

Сановник князя - місцевий мер, всю ніч молився під своїм деревом предків. Холодний, осінній дощ намочив його, від чого до ранку вельможа захворів. Гінець відправився в Екснітон - столицю провінції, щоб запросити лікаря. Дорога туди і назад зайняла два дні, але вдалося привести не кого небудь, а справжнього чародія і знахаря - студента Шістерського університету магії - Алтіні Радного. Волвідіму - це назва посади мера, поки знахар діставався, погіршало. Він бормотав щось про кару Золотого Дракона, просив вибачення, та просто марив. Звичайно, столичному студенту, що приїхав в глухомань тільки щоб пройти практику, було байдуже на місцеві повір'я і казки. Практикант одразу взявся за хворого.

Магія Алтіні, як і всіх студентів, обмежувалася знаннями в алхімії, ботаніці, математиці та астрономії. Звичайно, ці знання не робили з нього справжнього чародія, але вилікувати свого хворого він міг легко. Слуги Дорто Раюно - так звали мера, заважали своїм раболіпством постійно кланяючись і запитуя нісенітниці. Та на ранок наступного дня пацієнту стало краще, тому Алтіні  вирішив записати у щоденник весь перебіг хвороби. Практикант почав допит Дорто: 

– Як довго ви хворіли пане Дорто?

– О, прошу вас шановний, просто Дорто. Доречі, а як вас звати?

– Я Алтіні Радний. Будь ласка не відволікайтесь.

– Радий знайомству пане Алтіні. Що ж, страшна річ сталася кілька днів тому - дракон - мер зробив наголос на цьому слові - уявляєте? Він пролетів над містом немов велетеньська хмара, тільки жовта і з крилами, і з пащею - розповідач затремтів - страшенний такий!

Студент спер голову об руку, і нудно слухав пацієнта. Йому дуже не хотілося витрачати час на нісенітниці, але столичне виховання не давало йому перервати розповідь Дорто.

– Його крила могли накрити собою все місто, уявляєте?! - Мер почав руками показувати вширш - Великий страх тоді заволодів усіма хто бачив його. Скажіть - Дорто став говорити шепочучи - це така магія? Я ж сам його побачив і так злякався.

– Його багато людей бачило? - Алтіні задовольняв лише свою цікавість, і робити теж саме для божевільного, практикант не збирався.

– О-о-о пане - хворий знову розвів руками - половина міста його бачили. Астерія - скажи - він шалено подивився на свою слугу Хафалу.

– Так пане звісно. Я коли його побачила одразу Дорто покликала.

– От бачете. Дарма я тоді вийшов глянути. Уявіть! Всю ніч промолився і все одно захворів.

В підтвердження слів свого наймателя слуга додала:

– Отож отож. Пан Дорто всю ніч під дощем молив панталон врятувати його.

– Може пантеон - обережно замітив Алтіні.

– Так так пане - патефон, ви вже вибачте мене, я жінка сільська, не розуміюсь в складних словах.

– От так я і вчинив. Уявити не можу, що б сталося зі мною, якби не молитва.

Від цих слів Дорто, терпіння студента остаточно закінчилось. “Хворий захворів кашлем від вологи і холоду” - написав він в щоденнику, після чого одразу підвівся та попрощавшись, вийшов на вулицю. 

Хоча Алтіні не вірилось у розповіді клієнта, все ж його дотошність вимагала перевірити чутки про дракона. Отож було вирішено заскочити до головного рознощика слухів і неправдивих новин - ринку. Тут, на відміну від столиці, було відносно тихо. Рідкі покупці мало говорили тому практикант сам підійшов до одного з продавців:

– Пане а ви чули щось про дракона?

– Ви це до мене?

– Так.

– Чув а що?

– Розкажіть що чули.

– Страшні речі чув, страшні.

– А що саме?

– Про дракона чув, про жах чув.

– Розкажіть як він з'явився.

– Різко так налетів, і полетів пане.

Алтіні почав нервувати. Йому на мить здалося, що в Мілінгі живуть відбірні дурні з усієї імперії.

– Де вас таких відібрали - буркнув він, на що продавець одразу відповів:

– Мене відібрали у селянки в селі, що західніше, назви не пам'ятаю. Господар мій вилікував мене і виростив, за що йому…

– Та годі! - не витримав столичний студент, як раптом торгаш навпроти вліз у розмову:

– Поки ви не купите щось у нього пане, він нічого тлумачного не розповість.

– Гаразд - Алтіні почав нервово шукати монети в кишені - продай мені он ті спогади про появу жахливого дракона - він потикав пальцем в лоба впертого чоловіка.

– Але пане, я його не бачив - відповів той, від чого студент аж почервонів - кажуть якесь чудовисько пролетіло з боку гір у напрямку моря.

– А хто бачив чудовисько? - червоні губи знервованого молодика почали тремтіти.

– Та багато народу бачило, всі кажуть: жах, жах.

Алтіні різко махнув рукою і нервовою ходою лиш почав покидати так швидко ставшим ненависним ринок, як його затримав другий торговец:

– Почекайте пане. Всього за 10 зорі я розповім що бачив.

Незадоволений слухач повільно наблизився до нього, та подивився так, ніби хоче вчепитися зубами та з'їсти його, але той не розгубився, і ультимативно сказав:

– Гроші впере… - не встиг бідний договорити, як йому в ніс прилетіла монета на 25 зорі.

– Решту можете залишити собі - прошепотів Алтіні не впевнений у тому, що ці слова почули. Та чолов'яга лише потер носа, починаючи свою розповідь:

– Ранком, два дні тому, я, як завжди, віз повну тацю овочів на ринок Мілінгу. Ще перед містом почувся ледве чутний рик з боку гір. Вже згодом виявилося, що в місті його не чули…

– На що рик був схожий? - нарешті студент почув щось цікаве і нахилився до розповідача.

– Поняття не маю, це було схоже на ді-і-і-і-і, але таке гулке і басисте.