Частина 2: Моя Сонце

Ранок у сиротинці зазвичай був досить тихий. Більшість дітей спали приблизно до 11:00 і бачили різні сни, які потім переповідали вихователям після пробудження. Валайн тим часом уже давно прокинувся й готував будинок до їхнього пробудження: збирав усі іграшки й книги, прибирав у всіх закутках, допомагав старенькій куховарці на кухні, звідки вже линули теплі, затишні запахи ранкової страви. Уся ця справа займала в нього години зо дві. А після цього він просто сидів неподалік від блоку, де відпочивали діти, і читав книгу, спокійно очікуючи, поки всі прокинуться.
Першими прокинулися кілька хлопчаків і сонно привіталися з вихователем, потираючи очі.
— Вітаємо, дядьку…
— Привіт, біжіть вмиватися та готуйтеся до сніданку. О 12:00 урок, не забудьте! — трохи голосно, але по-доброму пролунав голос Валайна. За кілька хвилин прокинулися й дівчата, й інші хлопці. Останньою прокинулась Олівія. Вона щиро зраділа, побачивши дядька Валайна, тож швидко підбігла до нього й міцно обійняла. Дівчинка одразу заходилася розповідати, що їй наснилося, поки вони разом ішли снідати.
Сьогодні на сніданок була вівсянка з яблуками та чай — смачно й корисно, а тепла кімната наповнилася гамором дитячих голосів і легким брязкотом ложок. Поснідавши, більшість дітей розійшлися по будівлі хто куди: хтось гратися, хтось додивлятися сни, хтось грітися біля каміна, а хтось збирати потрібні книги й готуватися до уроків. Одне слово, дім жив дуже яскраво.
11:00, урок
Сьогодні Валайн був за вчителя. Дітлахи прийшли до великої зали, посідали за свої парти й приготувалися уважно слухати.
— Сьогодні, діти, у нас література! Читатимемо казку «Дракончик Боро та пригоди в лісі». Вмощуйтеся зручніше, — після цих слів Валайн відкрив книгу й почав читати. Книга, хоч і дитяча, розповідала багато корисних речей в ігровій формі: як чистити зуби, чому не можна кидати друзів у біді, як працюють мікроби, і багато іншого. Діти уважно слухали, дехто навіть щось занотовував олівцем у своєму зошиті.
11:30, перерва та обід
— Перерва й обід, усі вільні! — щойно пролунали ці слова, дітей наче й не було в класі: усі миттю рвонули з зали, залишивши по собі гамір і порожні парти. Валайн збирав свої речі й краєм ока помітив у вікні машину, біля якої стояли двоє бандитів — ті самі, що й учора. Таке не можна було просто так залишити. Узявши з кабінету невелику залізну балку для самооборони, він, зберігаючи спокійний вираз обличчя, спустився до бандитів, хоча в грудях уже стискалася тривога.
— Щось підказати вам, друзі? — Валайн привітався спокійно й стримано. Один з бандитів, той, що більший, підійшов упритул. Але навіть його великі розміри не дотягували до зросту Валайна: два метри є два метри, і бандит мимоволі трохи відступив.
— Та ми тут… шукаємо, де можна поїсти, — було видно, що чоловік вигадує на ходу, його погляд бігав по будівлі.
— Я звісно, підкажу. За двісті метрів по дорозі є невеличке кафе.
— Дякую, добрий чоловіче, — бандит криво посміхнувся й пішов назад до машини, після чого вони одразу поїхали. Валайн ще якийсь час стояв, дивлячись услід машині важким поглядом, а тоді повернувся в будинок.
День минав напрочуд спокійно. Після уроків Валайн зібрав дітей, і вони пішли гратися надворі, трохи розім'ятися на свіжому повітрі. Водночас подумки він перебирав, де сховано зброю для захисту сиротинцю і як найкраще заховати дітей, якщо станеться найгірше. Ближче до вечора він вигадав невелику гру, щоб зібрати всіх разом в одному приміщенні, не викликавши паніки.
— Діти, а давайте пограємось у ночівлю?
— Давайте! — вигукнули всі хором. — А як це?
— Візьмете матраци з ліжок, ковдри, печиво з кухні та іграшки. Прийдете сюди, і будемо спати всі разом, як одна велика родина.
— Ооо! — діти радісно загомоніли й швидко побігли збирати речі. Тим часом Валайн попрямував до комірчини на кухні й з-за великих коробок дістав дробовик і кілька набоїв. Він відчував важким передчуттям, що ніч сьогодні буде довгою. Заздалегідь він зателефонував у поліцію та швидку, попередивши про можливу небезпеку.
Ось усі дітлахи вже вмостилися в залі й жваво про щось перемовлялися, тісно тулячись одне до одного серед матраців і ковдр. Олівія стояла осторонь, обіймаючи великого плюшевого кролика. Щойно вона побачила, як Валайн заходить до зали, її обличчя засяяло усмішкою, і вона підбігла до нього — але вже за секунду знову засмутилася, відчувши щось невимовне в його погляді. Валайн лагідно попередив, що сьогодні буде дуже зайнятий, тому залишить її ненадовго. Перерахувавши всіх дітей, він підпер вхід у залу великою шафою, щоб бандити, у разі його смерті, не змогли швидко їх знайти.
Підготувавши патрони й зброю, Валайн вимкнув скрізь світло й присів біля входу, вдивляючись у темряву крізь маленьке віконечко. Серце билося рівно, але напружено. І, як він і передбачав, за півгодини до будівлі під'їхало три темні машини, з яких вийшло близько дев'яти озброєних бандитів. Нападники обійшли будинок ззаду й почали ламати двері та вікна, хто де.
Швидко спустившись до чорного входу, Валайн став біля сходів і завмер в очікуванні, затамувавши подих. За півхвилини двоє бандитів зайшли всередину.
— Темно, як у дупі. Увімкни ліхтарик, — прошепотів перший другому. Другий довго длубався в кишені й нарешті знайшов ліхтарик. Труснувши ним, він увімкнув світло й спрямував уперед — але встиг побачити лише велику м'язисту тінь і кулак, що прилетів прямо в голову. Перший бандит упав непритомний. Другий навіть не встиг зреагувати, як отримав два удари в живіт, а тоді останній — у голову.
Перших двоє знешкоджено, залишилося семеро. Піднявшись у коридор, Валайн побачив, як один з нападників залазить у вікно. Такий самий трюк, як біля чорного входу, тут не спрацював би — крізь вікна щедро лилося місячне світло, заливаючи підлогу. Тож потрібен був план Б. Валайн тихо свиснув у бік бандита й сховався в туалеті неподалік. Бандит клюнув на приманку, швидко підбіг до дверей і зробив три постріли з пістолета з глушником. Валайн цього не очікував і отримав кулю в плече — гострий біль обпік тіло, але він був дуже сильним чоловіком і міг таке легко витримати. Бандит не встиг відчинити двері, як йому в голову прилетів удар металевою трубою, і той звалився без тями.
Залишилося шестеро. Покинувши туалет, Валайн рушив коридорами до кухні, залишаючи по собі криваві сліди. Троє бандитів саме були там. Їх було трохи забагато для однієї людини, тому Валайн вирішив зачекати біля вхідних дверей, у темному закутку, притиснувшись спиною до холодної стіни. Один з бандитів вийшов звідти за п'ять хвилин. Треба було діяти швидко. Визирнувши з-за кутка, Валайн схопив бандита й одним різким рухом зламав йому шию. Підхопивши тіло, він затягнув його з собою в куток.
Двоє інших бандитів це помітили й кинулися за ним навздогін. У повній темряві Валайну дуже стала в пригоді стара мотузка з комірчини. Різкий рух — і петля вже висіла на шиях нападників, а за секунду обидва відірвалися від землі, забившись у передсмертних судомах.
Залишилося ще троє. Вибігши в коридор, Валайн наготував зброю, відчуваючи, як тремтять від напруги руки. Перший бандит стояв неподалік коридору, що вів до зали з дітьми. Постріл — бандит убитий. Двоє інших прибігли з різних боків і почали стріляти. Кулі влучили в інше плече та в ногу. Стікаючи кров'ю, Валайн відступив, але бандити побігли за ним. Притулившись у кутку одного з туалетів, він почав перезаряджати зброю, та раптом холодне дуло пістолета біля скроні змусило його завмерти.
— Якщо відбиваєшся, переконайся, що всі здохли, — після цих слів пролунав постріл. Усе почервоніло. І настала повна тиша. Ще кілька секунд Валайн бачив відблиски поліцейських мигалок за вікном, перед тим як померти.