Частина 1: Душа

— Дядьку Валайне, сонце сьогодні світить так яскраво! — вимовила маленька дівчинка, яка крутилася біля Валайна Броуні, вихователя в невеличкому сиротинці на краю міста. Будівля вміщала в собі, мабуть, душ п'ятдесят, плюс п'ятеро вихователів. Але сьогодні чоловік був на зміні сам.
— Підемо гуляти? — дівчинка, наче маленьке кошеня, лагідно глянула на великого дядька знизу вгору, і в її очах світилося очікування.
— Як такому милому створінню відмовити? Клич усіх!
— Урааа! — дівчинка радісно застрибала на місці, а тоді побігла в старий дерев'яний будинок і зібрала усіх дітей, хто був там на той момент, — від старших до найменших. Діти вишикувалися в шеренгу, щоб Валайн міг усіх перерахувати.
— 45… 46. Усі на місці, старші зараз на роботі. Куди хочете піти?
— На річку! — вигукнули всі хором, і повітря наче задзвеніло від їхнього завзяття.
— Ну що ж, пішли на річку! — радісно відповів Валайн, і діти враз пожвавішали, миттю вишикувалися за цим велетнем і слухняно рушили слідом до річки. Гул дитячих голосів було чутно на пару кварталів — здавалося, ніби ожив цілий вулик. Хтось щось захоплено розповідав, хтось наспівував пісеньку, а хтось детально описував усе, що бачив по дорозі. Дівчинка Олівія міцно тримала Валайна за руку — вона була дуже тиха і боялася розмовляти з кимось, окрім нього.
Дорога до річки виявилася довгою: через поля, повз залізничні колії, які лише-лише прокладали, крізь невеличкий сонячний ліс і кілька галявин, де в повітрі пахло теплою травою. За годину вони вже були на місці. Хлопчаки миттю стягнули з себе одяг і з вереском побігли в холодну воду, здригаючись і сміючись від бадьорого холоду, а дівчатка розбилися на маленькі гурти й весело гралися на березі. Дядько Валайн присів на старий пеньок і уважно, не відводячи погляду, наглядав за всіма дітьми. Олівія вмостилася поруч на землі й безперестанку щось щебетала, по колу переповідаючи все, що бачила навколо.
День минав досить спокійно. Валайн не зрушував з місця, пильно слідкуючи за всім довкола. Аж раптом, далеко в кущах на іншому боці річки, він помітив чоловіка, який поводився дуже дивно й насторожено озирався. За кілька хвилин туди під'їхали дві машини, з яких вийшло ще кілька чоловіків — на вигляд справжніх бандитів. Серце Валайна стислося від тривоги, але він не подав знаку — не можна було лякати дітей.
Щоб не ризикувати, він швидко й спокійно зібрав усіх дітлахів, і вони поспішили в іншу сторону — на протилежний берег річки. Бандити в цих краях не були рідкістю: віддалений район, де мешкало, може, з п'ятсот душ, половина з яких — діти та старі люди. Один з бандитів помітив зграйку дітей, що тікала, і вирішив наздогнати їх на машині.
Хвилин за десять до них під'їхала велика темна машина й зупинилася посеред болотистої дороги. Двоє чоловіків вийшли з неї й підійшли до Валайна. Діти позаду мовчки притислися одне до одного, притамувавши подих.
— Ти щось бачив? — грубий, хрипкий голос вирвався з рота одного з бандитів, і в повітрі одразу стало важче дихати від напруги.
— Ми абсолютно нічого не бачили, — спокійно, без тіні страху в голосі, вимовив Валайн. Дітлахи за його спиною дружно закивали головами на знак згоди, хоч у декого й тремтіли коліна. Бандити ще кілька секунд пильно вдивлялися в їхні обличчя, а тоді сіли в машину й поїхали геть. Щойно машина зникла за поворотом, діти дружно й полегшено видихнули.
Це був далеко не перший подібний випадок, тому всі добре знали, як правильно поводитись у таку мить. За півгодини вся компанія повернулася до сиротинця. Обід — гріх такий пропустити. Увесь гурт із гамором і сміхом забіг до їдальні, і кожен по черзі брав свою тарілку та вмощувався за стіл. Вихователі брали свою порцію останніми. Ось і черга Валайна: сьогодні на обід гречана каша, салат з моркви та компот без цукру. Не багато, але стабільно, а після пережитого страху навіть звичайна каша здавалася особливо смачною.
Присівши за один зі столів, дівчинка Олівія вмостилася біля Валайна, і вони почали обідати. День минав досить спокійно й тепло. Після обіду хтось розійшовся по кімнатах, а хтось вибіг на вулицю, де за будівлею був невеличкий дитячий майданчик. Валайн, як завжди, пильно спостерігав за всіма — тепер уже з легким, але невідчепним неспокоєм у грудях.
Тим часом у місті
Ті самі бандити закінчили свої справи й поїхали доповісти босу, що і як сталося того дня. Бос мовчки вислухав, а тоді дав їм зброю та наказав прибрати свідків.