...Йдуть роки, летять…
Поряд із міражем успіху і творчої вдачі вже чотири роки точиться бій за квартиру… (с.44). Треба гроші. Ціни ростуть. Десь слід підробляти… І відбувається театр модерну. Театр той пам’ятає кращі часи… І тут свіжий ремонт (с.45) Але творчо обдаровану героїню чекає кидалово.
І що далі?
Скніти на вчительську зарплату? (с.54).
Ні.
Вибиватись в люди!
«Будемо тусуватись серед нормальних мужчин!» — спонукає її подруга,— «швидше ставай міліонеркою!» (с.55).
Ольга реєструється підприємцем. Такою-собі бізнесвуменкою… І починає шити одяг… Класний, стильний, оригінальний… Такий, що хотілося носити його безтурботно десь на вуличках Парижа…(с.59).
«In Paris, in Paris
Sind die Mädel so süß…
Wenn sie flüstern –
Monsieur, ich bin dein…»[1]
[1] «У Парижі, у Парижі Дівчата такі солодкі… Коли шепочуть вони — Мсьє, я твоя…». (нім).
#770 в Сучасна проза
#310 в Фантастика
#34 в Антиутопія
вінницький блюз, кульбіт вчительки, протест проти відсутності спокою
Відредаговано: 29.03.2026