Розділ 18

Насправді не так вже й складно зрозуміти жіночу логіку, досить прогнозу погоди на понеділок «буде сонячно».

Перш за все Рита вирушила за адресою, де швидка забирала Андрія, але успіхом справа не увінчалася. Після безлічі стуків і дзвінків двері залишалися зачиненими. Не допомогла навіть вперта наполегливість, яка могла конкурувати хіба що з завзятістю свідків Ієгови. Коли стало очевидно, що в квартирі нікого немає, в голові медсестри запалала лампочка нової ідеї, і вона почала обходити сусідів по поверху. Першим відкрив сухоребрий чоловік в окулярах з акуратною оправою. На вигляд представник середньої ланки інтелігентного прошарку, з тих, хто навіть переодягаючись в домашнє, обирає темні брюки і світлу сорочку, але не дивлячись на накрохмалений комірець і випрасувані манжети, про мешканців, що живуть поруч, він анічогісінько не знав. Другою була домогосподарка в фартусі з жирними плямами і з жирними пальцями. Замість «здрастє» вона довго скаржилася на життя, ЖЕК і результати чемпіонату світу з настільного тенісу, але по суті відповісти нічого не змогла. Та крихта корисної інформації, яку вдалося роздобути, ховалася за коричневими стьобаними дверима, що належали похмурій, але вкрай уважній бабусі. Але і та обмежила кількість наданої інформації лише тим, що господарі потрібного Риті житла поїхали на дачу. Про місцезнаходження квартирантів пенсіонерка чути не чула, нюхом не нюхала і оком не кидала.

Лишившись ні з чим, Рита знову написала приватне повідомлення в Інстаграм, хоча Андрій досі не читав попереднього. Рівно через добу вона ще раз повторила візит, а потім ще раз і ще. Одночасно з цим медсестра дублювала й інтернет-меседжі, і хоч кожен раз їх формулювання змінювалися, зміст залишався одним і тим же – вона намагалася попередити про небезпечну хворобу і наполягала на негайному поверненні пацієнта в лікарню. Так тривало цілий тиждень, але результату так і не дало. Вона підбирала нові тактики, відвідуючи зачинені двері вранці, в обід і ввечері. Вона пробувала інші стратегії, по кілька годин чекаючи біля під'їзду. Вона розробляла нестандартні плани, блукаючи колами навколо будинку, як еплофіл навколо еплшопа напередодні презентації нового гаджета. Навіть злостива бабуся, що вічно за всім наглядала, і та перестала думати про Риту погано і почала вітатися.

Проте ситуація не рухалася, фізично Андрій ближчим не ставав. Проте в плані емоційному справа йшла зовсім навпаки, з кожним новим приходом і кожним новим повідомленням Рита, сама того не помічаючи,  прив'язувалася до об'єкта свого пошуку. Раз-по-раз вона відтворювала в пам'яті їхню першу і поки що єдину зустріч у клініці. Переглядала його нечисленні фотографії в мережі і дедалі більше думала про нього. Спочатку це було на рівні швидкоплинних думок, зовсім бісерні симпатії і натяки на почуття. Вони накочувалися, як дрібні хвильки на піщаному пляжі – ледь встигнуть підійти і вже відступають. Але з кожним новим днем ​​прилив зростав. Що частіше вона ходила стукати в закриті двері, що більше повідомлень писала, то більшого значення набирав Андрій і сильнішим ставало бажання його відшукати і врятувати. Після другого тижня пошуків романтичні переживання захопили її свідомість повністю, заповнивши собою практично весь уявний простір в маленькій білявій голівці. Проте, на жаль, уквартирі і далі було так само порожньо, як у провінційному кінотеатрі на прем'єрі артхаусного фільму.

Коли справа майже дійшла до відчаю, Рита усвідомила, що випадково закохалася, і з цього приводу вирішила, що час терміново все кинути. Її лякав власний досвід, одного разу вона вже була в полоні Амура (насправді його звали Олег). У біографії був рік відносин з однокурсником. Рік життя душа в душу, який закінчився ще роком сльоза в сльозу і страждання в страждання. Знову пережити таке вона не хотіла. І нехай Андрій милий і хороший хлопець з симпатичною зовнішністю няшного котика, але ж вона навіть не знала, чи є в його серці хоч дещиця взаємності. Так ризикувати вона не могла, тому до третього тижня від початку пошуків візити припинилися. Вона буквально змусила себе не тільки не приходити, але і зовсім не думати про нього.

Через два дні після згортання пошукової операції Рита сиділа на двомісному дивані в однокімнатній квартирі своїх батьків. Жили вони не багато, але й не бідно. Гроші мали середні, однак і ті витрачати не вдавалося. Ресторани, театри, концертні зали та інші фінансовисмоктуючі розважальні заклади давно не бачили їх в якості своїх гостей. Навіть їжу вони майже не купували: користуючись невеликою дачною ділянкою, мама привозила звідти не тільки щільний приміський загар, але і вдосталь овочів та фруктів. Батько вже другий рік сидів у м'якому пенсійному кріслі з регалією телевізійного пульта в руці і взагалі рідко залишав квартиру. Так і виходило, що практично весь заробіток старшого покоління складався разом, після чого вкладався в долари, а ті відправлялися в целофановий пакет, похований в склепі жерстяної банки під пластом пшеничної крупи. Рита ж свій заробіток вкладала виключно в себе, а так як на себе вистачало не завжди, то час від часу вона заглядала в пшеничну посудину, багату на врожай. Наприклад зараз, поглядаючи в блакитний екран, вона з точністю ювеліра наносила на нігті лак, придбаний за гроші батьків.

По телевізору йшов черговий випуск чергового сезону про чергового успішного чоловіка, який шукає собі другу половинку. Однак з метою спростити йому вибір продюсери програми його тільки ускладнили, бо замість однієї повноцінної половинки запропонували добрий десяток менших неповноцінних часточок. Вони були різноманітні, як цукерки в коробці «Асорті». У наборі були всі – від блондинок з накачаними губами до брюнеток з накачаним усім, високі й низькі, худі й повні, була навіть така, що схудла, перефарбувала волосся і зробила груди прямо під час зйомок. Незважаючи на широту вибору і начебто гідний склад, Рита вважала їх усіх тупими потворами. Її думку підтримала мама, що розташувалася поруч: