Розділ 15

Лящі проти орієнтації.

Перш ніж Андрій прокинеться від незрозумілого шуму й ошелешено вилетить із намету, читачеві слід якомога глибше зануритися в картину, яка намалювалася за кілька миттевостей до цього. Це необхідно, щоб зрозуміти всі обставини і визначитись, якому конкретно персонажеві він буде співпереживати далі. А передісторія така.

Діма встав удосвіта, коли інші ще спали, і за старою звичкою останніх двох днів вийшов на пробіжку. Треба сказати, що бігав він так собі, хтось назвав би це активною ходьбою, але він був упевнений, що біжить. У планах було обігнути озеро, це приблизно п'ять кілометрів, і відповідно до темпу, властивому нашому спортсменові, повернутися в табір хвилин за сорок-п'ятдесят.

У той самий момент коли молодий стєр відбув, прокинувся Жан і крадькома виглянув з намету. Дочекавшись, коли Діма вийде за межі досяжності його власного радара, Жан не встаючи, а якщо говорити людською мовою і врахувати близькість до озера, рачки вирушив у сусідній брезентовий будиночок, той, в якому спала Аліса. За три хвилини він проник усередину, ще через одну звідти почало доноситись звучне сопіння, яке швидко переросло в плямкання, а далі перетекло в охання, ахання та навіть невелике покрикування.

У цей самий момент Діма, вирішивши, що черговий договір з самим собою можна не те щоб порушити, але злегка підкоригувати, дійшов висновку, що двох подоланих кілометрів його організмові сьогодні буде цілком достатньо. Тому через сім хвилин від початку кросу, не обійшовши й половини озера, він зафіксував життєствердне селфі та розвернувся назад. Ще через вісім він, навіть ще не зазираючи в намет, про всяк випадок зробив для себе два попередні висновки: що його сестра повія і що його хлопець не гей. Звичайно, ще залишався сумнів, що всередині сестриної обителі їхній новий друг, але, якщо спиратися на смаки Аліси, його шанси були так само мізерні, як і хворобливий, невмитий вигляд самого Андрія. Щоб переконатися напевно, Діма тихо підійшов до трикутного входу і акуратно підняв шторку, практично миттєво її опустивши. Голова відкинулася вгору, зуби зчепилися, а брови намалювали на лобі стрілку, що вказує на небо. Через секунду він глибоко видихнув, хоча до цього все життя гадав, що глибоко можливо тільки вдихнути, і побіг до свого намету. До речі, зараз уперше за всю свою спортивну кар'єру він справді біг. Пірнувши під тент, він панічно почав шукати в рюкзаку великий армійський ліхтарик, але за іронічною випадковістю першим під руку попався сорокасантиметровий силіконовий предмет чорного кольору, створений не без застосування дизайнерської примхи і призначений для вдосконалення плотських утіх однієї або декількох людських особин, простіше кажучи – страпон. Він мав неабияку гнучкість, при цьому лишаючись пружним, і достатню вагу для того, щоб боляче вдарити дорослого чоловіка. Коли Діма біг назад, колись інструмент любові, а тепер знаряддя помсти бравурно звивалося в його руці. Жертва зради мангустом стрибнула в покої коханців і не розбираючи почала гамселити їх зброєю нового покоління. Для більшого драматизму атакувальник кричав безсоромні слова і вирази, повністю забувши всю свою нічну інтелігентність. З його рудого рота виривалося навіть те, що, як він колись думав, ніколи б не вирвалося з уст гея:

– Ах ти ж підор! – найчастіше викрикував він.

Саме в цей момент і прокинувся Андрій, його розбудили не тільки крики, але і дивні глухі ляскання, ніби зовсім поруч хтось, озброєний батогом, бив рабів на галері. Протерши очі, Андрій видерся подивитись, що відбувається за межами брезентових стін його спальні. Та не встигнув він повністю висунути голову, як тім'ячком відчув вітер від Жана, який пробіг повз. Абсолютно голий, немовби древній олімпієць, він прошурхотів босими ногами по пляжу. Андрій і його здивування проводжали Жана поглядом ще якийсь час. Аж поки тому в спину не прилетіла чорна гумова палиця, позначивши своє прибуття черговим ляпасом. Жан втратив рівновагу і впав поряд із рибальським знаряддям, перевернувши відро з рибою. У Андрія спрацювала асоціація з кийком, і на якусь мить він подумав, що це поліцейська облава, як у бойовиках, але за мить він розгледів «зброю» і зрозумів, що поліцейські з подібними кийками знімаються в кіно зовсім іншого жанру.

– Всі ви, мужики, однакові! Вам тільки одного і треба! – почулося з іншого боку. Повернувши голову, Андрій побачив, що до лежачого Жана дісталися сто двадцять кілограмів рудої люті, їхня права верхня кінцівка на ходу підхопила «зброю» і почала бити лежачого по спині. Під градом ударів, як поранений мафіозі до загубленого пістолета, Жан повз до великої рибини, що вивалилася з відра і в агонії била хвостом по піску. Схопивши її за зябра, він вертко скочив на ноги і несподівано, але дуже амплітудно виписав Дімі ляща лящем (ех, якби можна було писати в сповільненій зйомці). «У відповідь ідеально було б відвантажити хеком хук», – подумав Андрій, але дивну битву геїв каламбурами перервав ще один випад Жана. Лящ зайшов на друге коло і, опустившись, потрапив точно в щелепу Дімі, чим відправив останнього в нокдаун. Жан, скориставшись моментом, стрімко зник у хащах, світячи голими п'ятами і не випускаючи рибину з рук. Через кілька секунд Діма, продовжуючи без упину обзивати колишнього, піднявся і кинувся слідом.

Зі статусу глядача в ранг учасника Андрія повернула голова Аліси, яка перелякано стирчала з намету і дивилася в його бік.

– Зупини їх! Зроби щось! Чого ти сидиш? Вони ж вб'ють один одного...

Андрій вирішив, що і справді настав час спробувати щось зробити. Хоч він і не володів повною інформацією щодо ситуації, що склалася, проте все одно піднявся і, минувши поле битви, пустився наздоганяти Діму. Це було нескладно, Андрій знайшов його через сто метрів в глибині лісу на великій галявині. Той стояв у сльозах, лящі й розгубленості, не знаючи, куди бігти. Але побачивши Андрія, різко підбадьорився й авторитетно заявив:

– Туди, – і негайно пішов слідом власної поради.