Розділ 12

Бувають випадки, які хочеться пам'ятати, але не хочеться повторювати.

Цей розділ слід почати з досить цікавого факту: згідно зі статистикою, лікарі всього світу дуже люблять статистику. Саме так. Вони завжди б'ються над її достовірністю, а вона чинить опір, з року в рік змінюючи показання (навіть британські вчені не в змозі з цим впоратися). Мабуть, єдиною аксіомою в медичній науці можна вважати наступне твердження: найбільш поширеною хворобою сучасності є фобія. Вона найяскравіша і найрізноманітніша. Безмірна, багатогранна і завжди прогресуюча. Фобія була і буде найпопулярнішою й одночасно найстрашнішою фобією людства, вже вибачте за подвійну тавтологію (вибачте двічі, якщо у вас фобія на тавтології).

Кожна людина чогось боїться. Хтось не може вийти з дому, а хтось в нього увійти. Хтось панічно боїться відкривати рота після трапези, тому що думає, що у нього між зубів щось стирчить, а хтось не може взятися за дверну ручку в громадському туалеті щойно вимитими руками. Інші, вільні від подібних хвилювань люди, сміються над цим, хоча самі мають не менш кумедні страхи (про фобію кепкувань над чужими фобіями поки даних немає, але безсумнівно є й така).

Фобії існували в усі часи, і найчастіше вони були дивними. Наприклад, ПанічнийЖахПередДовгимиСловами, що називається «гіпопотомонстросескіппедалофобія». Або «акрібофобія» – страх не зрозуміти сенсу прочитаного (автор знову вибачається перед обома категоріями).

Паралельно технологічному прогресу розвинулися й фобії, набувши ще химерніших форм. Чого вартий страх перед тим, що ваше повідомлення неправильно зрозуміють, тому що друкованим текстом неможливо передати інтонацію. Або ж переляк від неправильної автозаміни. Придумали їм назви чи ні, поки невідомо, але якщо ви їх знаєте, ні в якому разі не надсилайте повідомлень.

Андрій вважав себе цілком сучасною людиною, тому й фобію вибрав відповідну до епохи, хоча ймовірніше це вона його вибрала. Він до смерті боявся таргетованої реклами. Це те, що моментально провокувало в його очах жах, а в голові гострі напади параної.

Треба сказати, що першопричини виникнення такої недуги були цілком обгрунтовані. Постав себе, шановний читачу, на місце героя і відчуй все на власному прикладі – напевно, з тобою траплялося щось подібне. Колись давно, як завжди не знаючи, чим себе зайняти, ти абсолютно безцільно серфив в океані інтернету. У момент заходу на чергову хвилю, тебе ненароком занесло на сайт магазину техніки, де ти мимоволі побачив, скільки коштує супутникова антена. З тих пір, за якою б адресою в інтернеті ти не йшов, в який би закуток не зазирнув, всюди у віртуальній реальності тебе переслідує одна і та ж пропозиція придбати супутникову антену, а в реальності реальній з'являється легкий психоз.

Подібні відчуття викликає не тільки антена, це робить абсолютно будь-яка, навіть цілком невинна річ, знайдена в надрах Всесвітньої павутини. Все, від картатих шпалер, які тобі навіть не сподобалися, до термокружки, яку ти тоді замовив, і така інша тобі геть не потрібна. А тепер усі вони зібралися великою таргетованою компанією і плетуться за тобою по кожному з відвідуваних сайтів. Вони роблять вигляд, що з'явилися тут випадково, і ти начебто і не повинен був їх бачити, однак продовжують тихесенько висіти на плінтусі сторінки, хизуючись своїми примітивними пікчами. Вони сидять на хвості, як невмілі агенти ФБР з невмілих фільмів про агентів ФБР, яких будь-який герой помічає, тільки-но вони з'являються, і вмить здогадується, що за ним стежать агенти ФБР. Різниця тільки в тому, що герой завжди знає, як сховатися, а ти – ні!

І Андрій не знав. Тому завжди, коли бачив таргетовану рекламу, його відвідувало почуття параної. З часом воно плавно переросло в найпідступнішу та найрозумнішу фобію в світі – фобію, яка вміє знаходити свою жертву сама. Вона знає, що Андрій робив тоді, знає, що робить зараз, і на підставі цього пророкує, що він буде робити потім. Після розвитку такої недуги Андрій поступово почав побоюватися будь-яких прогнозів у принципі (включаючи погоду), саме тому його дуже насторожило, коли повний і спітнілий працівник шиномонтажу в світло-сірому комбінезоні, навіть не глянувши на авто, сказав:

– Передній правий диск?

– Так і є, – невпевнено відповів Андрій, визираючи з пасажирського вікна «Кайєна».

– Зараз усе зробимо, – запевнив мужик і крикнув у бік контейнера, сильно витягуючи останній звук. – Толя-я-я!

З'явився молодий хлопець з автомобільним ключем в руках, по дорозі він підхопив домкрат і, мабуть, прийнявши телепатичний сигнал від чоловіка, нічого не питаючи, відразу пішов до переднього правого колеса.

– Скільки це буде коштувати? – Андрій вирішив, що чітку ціну краще визначити відразу, тому що власник шиномонтажу йому не дуже сподобався – від нього йшов дух квітучого рапсу, автомобільної оливи й розводу.

– Рихтовка 150 гривень, – відповів Палич, – а що там іще, зараз подивимося.

Андрій понуро кивнув, визначити чітку ціну не вийшло. Толя завзято покотив колесо всередину СТО, всі інші вирушили за ним, крім жінки, яка залишилася пітніти в машині.

Через десять хвилин Палич витирав пальці чистим рушником, кожен окремо. Хоча в його випадку логічніше було б витирати очі, адже він тільки дивився, а всю роботу робив Толя. Відокремивши покришку від металевого диска, він уважно її вивчив, вміло покрутивши в руках. Сам диск встановив на спеціальний верстат і прокрутив на ньому, вже не торкаючись. Оцінивши побачене, Палич з виглядом бувалого в бувальцях повернувся до Андрія і заявив:

– Диск пом'ятий, а гума деформована. Значить, перше відрихтуємо, а друге підірвемо.

– В якому сенсі підірвемо? – перелякався Ігор

– Це, типу, рівняти будуть, – раптом втрутився в розмову Сєрий, який продовжував покурювати з золотого вейпа зі світловим синім дисплеєм. Всі подивилися на нього, а він продовжував рухати димною щелепою, – на ютубі бачив. Типу приснуть туди бензином і підпалять. Це нормально, всі так роблять.