Розділ 10

Життя, воно як зебра на трасі Е95 – смуга біла, смуга чорна, а потім яма.

Кажуть, що дорога до пекла вимощена добрими намірами. Так кажуть ті, хто ніколи не їздив по трасі Київ – Одеса. Інакше б вони точно знали, що дорога до пекла вимощена Укравтодором.

Якщо спитати у Гугла, які найграндіозніші споруди світу, то першими випадуть досить цікаві варіанти: аеропорт в Дубаї за 82 мільярди доларів, зміна річищ китайських річок за 78 мільярдів доларів та міжнародна космічна станція, на яку витратили 150 знову ж таки мільярдів доларів. Незрозуміло одне: чому дурний пошуковик абсолютно не згадує трасу Е95. Вражаюче, але її залишає поза увагою і книга рекордів Гіннеса. А між тим це будівництво насправді неперевершене, воно унікальне тим, що не має ні часових, ні бюджетних рамок. Порахувати точну суму, закатану в кілометри, які відчайдушно намагаються зробити, вже не є можливим. А знайти запис із датою початку робіт не вийде навіть у найстарішій бібліотеці країни. Звичайно, можна припустити, що в момент, коли це сталося, ще не існувало ні бібліотек, ні писемності, ні дат. Але насправді ремонт траси, а отже, і його фінансування, стартували приблизно два десятки років тому. За цей час влада змінювалася частіше, ніж асфальт на дорозі, а гроші то й узагалі виділялися собі безперервно.

Можливою причиною такої довготривалої відбудови шосе може бути і те, що відповідальні чиновники самі ж по ньому їздять. Нехай як дивно це виглядає, але логіка все ж є. Поясню на прикладі: освоївши (термін «красти» вкрай небажаний в чиновницьких колах, тому вкрадені гроші прийнято освоїти) достатню суму на будівництві, чиновник купує дорогий автомобіль і котить на ньому в Одесу – відпочивати (крадіжка, особливо у великих розмірах, справа нелегка, пов'язана зі стресом та іншими серйозними ризиками, тому відпочивати доводиться повсякчас). По закінченні відпустки по тій же поверхні астероїда після пережитого метеоритного дощу урядовець їде назад. Відповідно після повернення до столиці ні від ходової, ні від коліс абсолютно нового і нецензурно дорогого авто не залишається нічого ні нового, ні дорогого. Оскільки ж ремонт такої машини штука затратна, а гроші успішно залишені в Одесі та касі автосалону, в міністерство транспорту тут само надсилається запит із проханням виділити додаткові кошти на ремонт траси Е95. Нарікати прийнято і на бюджетні, і на часові обмеження. Так замикається коло.

Звичайно, це всього лише припущення, у різних чиновників можуть бути абсолютно різні причини освоєння бюджетів. Часом їх змушують важкі життєві обставини, а зовсім не нице бажання збагатитися. Тоді вони просто не мають іншого виходу і роблять це з благими намірами. Тими самими, якими вимощена дорога.

Візьмемо, наприклад, депутата Верховної Ради і відповідального за відновлення ділянки Київ – Умань Кирила Олеговича Прокопенка. Якщо зазирнути в суть його роботи, то власне роботи ви там і не побачите. Йому і його великій бригаді давно не цікаві свіжі ділянки шосе по дві смуги в кожному напрямку, бетонний відбійник між ними і яскраві ліхтарі по обидва боки проїжджої частини.

Ні, на початку свого шляху Кирило Олегович, звичайно, намагався зробити все швидко і якісно, ​​щоб для людей. Він обіцяв собі не красти багато, а виборцям – працювати на благо автомобілістів. Але раптом, абсолютно несподівано для нього, дочка закінчила школу і зібралася в інститут, а дружина захотіла шубу. Думалося, сімейний бюджет ось-ось буде вражений фінансовим нокдауном. Як на те, рішення обох проблем з'явилися до Олеговича у вигляді накладної на КамАЗ свіжого асфальту, існування якого, в результаті, так і залишилося виключно в накладній. Все нібито йшло гладко, однак коли дочка закінчувала перший семестр, а дружина – обладнання кімнати для зберігання шуб, виникла нова проблема. Проблему звали Іван Михайлович, він був уповноваженим інспектором з Укравтодору. Помітивши пропажу КамАЗу з реального життя, він натякнув на це Кирилу Олеговичу.

– Розумієш, дочка школу закінчує, в інститут збирається, а дружина все випрошує нову шубу, – між іншим повідомив він, коли вони разом із Прокопенком прогулювались по об'єкту.

Прокопенкові довелося пожертвувати ще одним КамАЗом асфальту. Але й це не був фінал – над Іваном Михайловичем стояв такий самий пильний Ілля Денисович – як на диво, теж із неосвіченою дочкою й вічною мерзлячкою дружиною. А над Денисовичем – ще кілька ступенів службової ієрархії з загостреними сімейними проблемами фінансового порядку.

Коли ж була задоволена вся верхівка, грошей залишилося тільки на три кілометри нової дороги і солярку для сякої-такої ремонтної техніки. Тому кілька наступних місяців два трактори і один асфальтоукладач їздили туди-назад, створюючи видимість роботи.

Весь цей час Кирило Олегович кожненького робочого дня дефілював уздовж перекритих ділянок шосе. Він філігранно користався вальяжною ходою, якою володіє кожен поважаючий себе начальник будівництва. У цьому він вважав себе одним з кращих і постійно удосконалював майстерність. Єдине, чого не вистачало для повноцінної важливості, – це важкого шаровидного черева. Але тут він нічого вдіяти не міг, як не намагався, наїсти не виходило, природа.

Все йшло гладко, працівники були задоволені тим, що нічого не роблять, але зарплату отримують, начальники були задоволені свіжими ремонтами на дачах, а їхні дружини – шубами на плечах. Прокопенко день у день сидів на пагорбі і милувався повзанням тракторів, що ледве рухалися поруч із затором.

І от одного дня, коли на носі вже був новий транш із додатковими бюджетами, Прокопенкові повідомили про комісію, що у найближчому майбутньому приїде перевіряти результати будівництва. Флагманом комісії значився сам міністр транспорту.

Коли ж до простих робітників доповзли чутки про перевірку, на об'єкті піднялося невелике хвилювання. Адже вони давно звикли в першій половині дня обідати, а в другій просто кататися на техніці, їм це подобалося. Деякі навіть змагалися, хто повільніше за всіх подолає ділянку на катку. Всіх добряче насторожило те, що, ймовірно, скоро доведеться працювати, хтось навіть пригрозив звільненням.