Розділ 7

Жага легких грошей – як зубний біль. Сама собою не проходить.

На передньому плані урбаністичної задимленої промзони яскравою плямою виділялися підсвічені білборди. Відфотошопленими пальмами і пляжами вони рекламували якогось туроператора. На райських краєвидах мерехтіли тіні від проїжджаючого поїзда метро, через що краєвиди виглядали вкрай сюрреалістичними, але при цьому доступнішими не ставали. «Всього 23 999 за тиждень у раю» – значилося в рекламі. «Усе включено на Сейшелах» – було підписано нижче. «Всього за три місяці і я заробляв 23 999 грн», – подумав Андрій і так само подумки додав: «Нічого не включено в кімнаті на Дарниці».

Проте скоро все зміниться. Дуже скоро. Він був у цьому впевнений і вже бачив, як це зробити. Просто прийде в головний офіс корпорації, попроситься на зустріч до президента, а може, навіть нахабно пройде до нього повз секретарку, як це роблять у кіно, і з холоднокровною міною Джейсона Стейтема все йому викладе. Або гроші, або розголос. Можливо, доведеться прибрехати про особисте знайомство з кореспондентом ТСН Валентиною Добротою та спецкореспондентом Наталкою Піснею, але в комплексі з чеком, випискою з лікарні і відкритою банкою їхньої продукції має спрацювати. Залишилося подивитися адресу їхнього офісу й дочекатися понеділка.

Андрій згадав, що, власне, виписку з лікарні так і не читав. Але діставши з кишені три аркуші А4, на жодному з них не побачив знайомих літер. Справа була не в медичних термінах і не в мові викладу, справа була в банальному почерку. Чому, ну чому Гіппократ не вніс до своєї клятви пункт про каліграфію? Чому лікарі не йдуть у шифрувальники, а йдуть у лікарі? На аркуші було написано близько десяти рядків, а зрозумілим був тільки один, що містив у собі дату. Та й цілком ймовірно тому, що Андрій знав, яка сьогодні дата. Цей курсив був чимось неймовірним, кожен вигин кожної літери був перетворений на дуже гострий кут, кожне поєднання символів являло собою різку діагональ, з таких самих кутів та діагоналей були складені й літери. Вони об’єднувалися в слова, і все це нагадувало чи то набір нерівнобедрених трикутників, чи то результати ЕКГ (який іронічно медичний збіг). Відстань між словами була настільки тісною, що туди не могла собі дозволити поміститися жодна точка, жодна кома. В цілому цей документ нагадував дитячий малюнок пилкоподібного паркану, але виглядав він настільки суїцидально, що будь-який вихователь викликав би психолога (який іронічно медичний збіг номер 2).

Андрію дуже захотілося написати свій висновок, а потім РОЗДРУКУВАТИ великим шрифтом з затиснутим CAPS LOCK, включеним BOLD у Times New Roman, після чого надіслати лікареві. А виглядало б це таким чином:

МЕДИЧНИЙ ВИСНОВОК

Шрифт ідентифікується погано: розмір помірно видозмінений.

Мова не простежується: значні зміни.

Каліграфія різка парканного типу: сильна деформація.

Тест на читабельність: негативний.

Сумісність з розумінням: негативна.

Рекомендоване лікування:

КУПИ НОУТБУК!!!

Повернувшись додому, Андрій насамперед попрямував до холодильника, де знайшов банку, мабуть, протухлої тушонки з Тушина. Взявши її в руку, він на мить замислився: вважати банку наполовину порожньою чи наполовину повною. З одного боку, це те, що принесло йому ніч страждань, але з іншого, в цих двохстах грамах зіпсованого м'яса ховалося ціле багатство і все його майбутнє. «Найдорожче сміття в світі», – подумав Андрій і почав вчитуватися в дрібний шрифт на етикетці. Дійшовши до потрібного рядка, він побачив:

«Адреса головного офісу: Україна, Херсонська обл, м. Тушин, вул. Проточенка 18».

Розташування змушувало замислитися. Не може бути, щоб у Києві у них не було представництва. Але швидко загугливши, дізнався, що все і справді так. У столиці немає навіть філії. Головний, він же єдиний, офіс знаходиться в Херсонській області, приблизно в шестистах кілометрах звідси.

Знову звернувшись до банки, Андрій знайшов номер гарячої лінії і про всяк випадок вирішив зателефонувати. Можливо, там розкажуть свіжішу інформацію... свіжішу, ніж у Гуглі і ніж у банці.

Набравши десять цифр, які починалися з 0-800, він почув довгий гудок, після чого роботизований жіночий голос сказав: «Чекайте-на-лінії-всі-оператори-зайняті», потім включився поліфонічно-понівечений трек «Квін» на мотив пісні «донт стапі мі нау». З твору був вирізаний і закільцьований один куплет. Звичайно ж, усі слова звідти були вилучені, а їх заміняла огидна електронна мелодія, награна глухим слюсарем без двох пальців на зламаному синтезаторі весільного ансамблю 90-х. В оригіналі ж за ці двадцять три секунди Фредді встигав проспівати наступне:

Не зупиняй мене

Я ж так класно проводжу час

Я розважаюсь

Не зупиняй мене

Якщо хочеш класно провести час

Просто подзвони мені

Не зупиняй мене

Адже я так класно проводжу час

Не зупиняй мене

О так, я класно проводжу час

І я не хочу, щоб це закінчувалось

Цілком ймовірно, що жоден із тих, хто слухав горе-трек, не знав тексту, а тим більше його перекладу. Але все одно це було настільки знущально винахідливо і саркастично в тему, що, здавалося, жоден представник роду людського на таку зловісну вигадку не здатний. Ця та інші подібні мелодії замість гудків напевне були створені набагато більшим злом. Можливо навіть, за такий креатив проти людяності сам диявол виписав премію якомусь демонові. (Якщо ви без звернення до підвалу сторінки помітили, що це відсилання до роману Террі Пратчетта і Ніла Геймана «Добрі знамення», то ви уважний, начитаний і молодець. Якщо не помітили, але читали цю книгу, то ви неуважний, але багато читаєте. Якщо ж ви не помітили, не читали і неуважний, але знаєте, про що це відсилання, то, ймовірно, ваше ім'я Кроулі і ви древній демон літературного походження.)