Розділ 6

Нове починання прискорює лікування.

Андрій прокинувся близько сьомої ранку, у кімнаті на той час уже ніхто не спав. Решта встали ще раніше, щоб боротися зі своїми недугами вже наяву. Палата з усіх кутків шуміла ранковим побутом.

Він уважно оглянув інтер’єр. Штукатурка на стінах переважно обсипалася, штори були порвані ще в минулому столітті, а розхитані вікна скрипіли, як китайський автомобіль після десяти років роботи в таксі, та й виглядали так само. Андрій відчув себе актором, він немов знімався в якомусь фільмі Андрія Звягінцева, в найскорботнішому, найпесимістичнішому й найжалібнішому фільмі Андрія Звягінцева про безвихідь. Однак інші зірки цього кіно все сприймали як даність і покірно дихали запахом хлорки, що ширяв над свіжовимитим, але далеко не свіжим лінолеумом кольору обвітреного м'яса.

При вході в палату біля стіни з напівоблупленою плиткою чистив зуби якийсь дід, на голові у нього красувався рубець від недавньої травми. Поруч із ним на ліжку біля дверей лежав чоловік середнього віку без жодних ознак хвороби. Він щосили намагався налаштувати портативний чорно-білий телевізор завбільшки з коробку для взуття. Мужик несамовито крутив телескопічну антену в різні боки, а сигнал від антени, в свою чергу, маніпулював мужиком. В останній раз Андрію доводилося бачити такий апарат ще в дев'яностих, і тоді він вже вважався застарілим.

На середній койці сидів молодий хлопець років двадцяти п'яти, голова у нього була поголена, і від потилиці до чола неідеальним півмісяцем тягнувся величезний шов, густо замазаний зеленкою. Це чимось нагадувало кактус, проте виглядала та рослина досить моторошно. Хлопець невпинно говорив, що збирається вийти, при цьому постійно змінюючи приводи: то він хотів курити, то відлити. А звертався виключно до повної жіночки, що сиділа в позі лотоса посеред ліжка навпроти. Жінка реагувала на нього байдужим поглядом і гранітним виразом обличчя Авраама Лінкольна, висіченого в скелі Рашмор. Пізніше Андрій дізнався, що кілька днів назад хлопець у стані глибокого алкогольного сп'яніння (в дупу п'яний, якщо конкретніше) випав з балкона другого поверху. Після чого йому зробили операцію на тому місці, куди припав асфальт. Тепер же, трохи оговтавшись, він постійно мав намір втекти з метою випити. А для того щоб потерпілий не підтвердив теорію про циклічність історії і не увійшов у черговий виток своєї одноманітної долі, до нього приставили санітарку, яка зобов'язана була стежити за хворим до моменту виписки. Треба сказати, що зі своїми функціями вона справлялася на «відмінно» і після третьої спроби втечі винахідливо прив'язала підопічного до ліжка дрантям зі старого простирадла.

Наступний мешканець палати був найцікавішим персонажем, він лежав через прохід від Андрія. Це був літній чоловік поважного вигляду зі шляхетною сивою бородою і довгим волоссям того ж кольору. В його очах читалася настільки глибока і навіть містична мудрість, що Андрію негайно захотілося таку ж. Сусід чимось нагадував Гендальфа з «Володаря перснів»: акуратна зачіска, просторий світлий одяг з льону і дерев'яна палиця поруч із ложем. Не вистачало тільки граціозного коня, і не виключено, що той був, просто чекав на парковці або виникав на чаклунський поклик господаря.

Андрій перевів погляд на стелю і замислився про вчорашнє. До чого ж хріновий день. Він був звільнений, побитий, обгиджений, пограбований і отруєний. Якби у нього була дівчина, то за законами жанру вона б, напевно, пішла, але ж ні, не було у нього ніякої дівчини.

У палату увійшла медсестра, попрямувала до Гендальфа, обережно присіла на край ліжка і щось йому прошепотіла. Той кивнув. Жінка кивнула у відповідь, потім повернулася до дверей і кивнула ще раз. Коротка серія кивків привела в кімнату нову жінку, та з'явилася після останнього і теж підійшла до дідуся. Вичекавши необхідну в таких випадках коротку паузу, він сказав:

– Сідайте.

Вона слухняно опустилася на табуретку біля дідового ліжка. І тут почалося дійство, зовсім не характерне для державного медзакладу. Гендальф закрив очі і почав тихо й монотонно мукати і при цьому водити руками по повітрю просто перед обличчям гості, усіляко порушуючи її особистий простір. Андрій здивовано подивився на повну санітарку, та впіймала погляд.

– Це знаменитий народний цілитель – мольфар, – півголосом вимовила вона. – Його навіть по телевізору показували. Уже весь персонал відділення пролікував, тепер пішла бухгалтерія.

Андрій іще раз підозріло зиркнув на те, як відбувається таїнство, а точніше на діда, що, наче новий вентилятор, метеляв руками перед обличчям заінтригованої бухгалтерки, і логічно поцікавився:

– А що він тоді робить у лікарні?

– Невралгія, – не бачачи жодних протиріч, відповіла санітарка.

У цей момент Гендальф припинив своє шоу і почав розповідати пацієнтці про її проблеми.

– Бачу, щось турбує в області правого ока, є проблеми зі спиною та з сином.

Вражена проникливістю знахаря жінка відповіла:

– Усе так, але спина не болить, проблеми з пальцем на нозі і постійно болить вухо...

– Це все од спини, – авторитетно запевнив дідусь і тут же продовжив: – Значить, пишіть. Берете корінь солодки, одну ложку. Два листки звичайного лопуха, сто грамів липового меду та кору берези. Заливаєте все морською водою і варите дві години у каструлі з чорними ручками. Потім, коли остигне, змочіть у цьому білого рушника і постеліть під поясницю на всю ніч. Так ночуйте два тижні, поки біль не пройде.

– Ой, і шо, правда пройде? Дякую, я вам так дякую...

Жінка підхопилася з місця, безперестанно вдячно кланяючись мов учень сенсеєві. Приблизно на десятому поклоні, рухаючись по низхідній, організм бухгалтерки поклав на тумбочку знахаря сто гривень, після чого плавно залишив кімнату.

Буквально через хвилину в палаті з'явилася молода медсестра інстаграмної краси. Її довге світле волосся закінчувалося там, де починалися довгі прямі ноги. Правильні риси обличчя приваблювали не менше, ніж підтягнуті груди, що ховалися за білим халатом розміру XS. Великі зелені очі дівчини вмить пожвавили Андрія, подарувавши зацікавлений погляд.