XXII

Велике творіння Городецького вже кишіло африканською звіриною, коли білий носоріг та його кумедний супровідник дісталися місця тематичної вечірки. Однією рукою тримаючи грізного брата на повідцю, іншою — власні штани, Тім не поспішив долати сходи перед глухими дверима екстравагантного маєтку, бо трохи соромився свого дивакуватого образу — африканського пастуха і незвичного стилю «навиворіт». Особливо хлопцеві не подобалися кишені, що безглуздо стирчали, а контрастна підкладка весняного пальта рясніла швами в різних напрямках. 

— Чого став, як перед розстрілом? — голосом носорога запитав Артур і не без зусиль почав вибиратися на каскад мармурових сходів. — Дай спокій кишеням і допомагай. У мене ж копита, а не туфлі. Завалюся ще. 

Справжній танк пустелі схвильовано прошльопав губами та захитався, як бочка.

— Тримаю! — вмить відновив рівновагу брата Тім. 

— Чого ти так морочишся своїм зовнішнім виглядом? — фиркнув носоріг. — З таким оригінальним амплуа, як у тебе, можна видати себе не тільки за пастуха з Африки. Ти цілком можеш бути барвистим вождем з тамтешніх племен. Упевнений, золотисте латаття або що там на підкладці пальта — крута фішка! Правда, я тебе реєстрував, як африканську сову. 

Артур посміхався і не давав братові репліки. 

— Нічого не кажи. Хто в нас мудрості вчився? 

«Тук-тук-тук!» — тричі торкнувся він рогом дерев'яних дверей химерної будівлі та її парадний вхід почав відчинятися. 

— А як мене на вечірку пустять? — заметушився Тім. — Я ж не сова і навіть не птах. 

— Ти пастух, — нагадав Артур. — І якщо тебе не пропустять, покличу кілька впливових осіб, домовимося. Проте заспокойся, усе буде добре. Глянь краще туди. 

Носоріг обомлів, споглядаючи притемнений вестибюль, у якому панував інтер'єр морського дна та обліплений черепашками моторошний восьминіг з головою причесаного чоловіка. 

«Чпок-чпок-чпок!» — спритно зарухався еластичний молюск темно-блакитною стіною розмальованих уламків дерев'яного корабля, а його нові мешканці — хижі риби, дивні медузи, підступні водорості та барвисті зірки — ніби затремтіли від страху. 

— Може, підемо звідси? — пошепки запропонував кудрявець і було сіпнувся назад. 

— Стояти! — на весь передпокій будинку з химерами вигукнув Артур, чим змусив завмерти не тільки брата. 

— Вибачте, — делікатно сказав чіпкий молюск, звисаючи з люстри, що морською мушлею підсвічувала страхітливий простір. — Я повинен знайти ваші амплуа у книзі почесних гостей. Адже рівень заходу дуже серйозний, безпека — передусім. 

Розпорядник вечірки тремтливо заговорив та, як справжній акробат, потягся до невеликого столика біля вікна, переконливо додавши: 

— Однак не турбуйтеся, мені потрапляли на очі ваші образи. 

— Потрапляли? — тихо здивувався Тім і прислухався до шепоту брата. 

— Якщо так, значить, нам нічого вигадувати не доведеться. Просто чекаймо. Цікаво, чим усе скінчиться. 

— Та-а-ак, — багатозначно заявив восьминіг. 

І почав зачитувати вголос відповідні варіанти з книги: 

— Антилопа та європейський зоолог. Не те. Газель та втомлений мисливець. Теж ні. Тигр і наляканий турист — взагалі не з тієї опери. О, носоріг у компанії сови, — гулко вимовив молюск і розчарувався. — Знову промах. Сподіваюся, ви не самозванці? 

Він з підозрою запитав та войовничо заграв щупальцями. 

— Що ви собі дозволяєте? — тупнув копитом носоріг. 

Але цього разу його гучний вигук не дав очікуваних результатів. Навпаки, розпорядник вечірки залишив люстру і почпокав підлогою до братів. 

— Стійте! — налякано крикнув Тім і, щоб заплутати страшилу та виграти час для втечі, ляпнув нісенітницю: — Шукайте П’єра-браконьєра і єдинорога-дога. Вони мають бути серед запрошених. 

Як тільки Артур побачив, що восьминіг завмер, він передумав кликати впливових друзів і вирішив взяти участь у виставі: 

— Так, П'єра-«Золоте латаття» та його рогатого дога! 

— Ага, так ви замасковані персони, — опустив щупальця головоногий молюск та став відповзати. — Як я відразу не здогадався. Значить, екстравагантний політик із Франції та його єдиний у світі догорог. Вгадав? 

Розпорядник вечірки посміхнувся і брати у відповідь притьма закивали головами. 

— Проходьте, будь ласка, ми вам раді, — махнув щупальцем восьминіг. 

— Ну ж бо, йди, — прошепотів Артур. — Чого застиг? Веди мене далі, поки цей монстр не передумав. 

«Чпок-чпок-чпок!» — тим часом молюск наблизився до двостулкових дверей із золотими ручками та відкрив доступ до суміжного приміщення, де панувала зовсім інша атмосфера. У просторій кімнаті з візерунчастим паркетом та овальним килимом посередині стирчали голови рогатих оленів, а подекуди розписані сюжетами африканських прерій стіни перетворювали це місце на художню галерею. 

— Будь ласка, проходьте, — повторив молюск. 

Брати, не дали йому передумати, умить шмигонули за межі похмурого вестибюля, де купа поважних гостей жваво спілкувалася.