XXI

«Брум-брум-брум!» — продовжував сповнюватися гуркотом елітних авто президентський квартал. Підступи до будинку з химерами все більше і більше ставали схожими на театральне дійство за участю африканських тварин, які в хитких тінях розсіяного ліхтарями світла мали досить фантастичний вигляд. 

— Жах якийсь, — наче опинившись серед демонів із пекла, прошепотів Тім. 

Він продовжив очима шукати потрібну людину, але це було непросто. 

— Страхіття, — додав хлопець. 

І подумав: «Враховуючи спонтанний характер брата, від нього можна чекати чого завгодно. І я не здивуюся, якщо це буде якийсь африканський буйвіл або смугаста зебра». 

— Гар-р-р! 

Раптом скиглення, гарчання, писк та інший властивий Африці гомін тварин перекрив басистий і гуркітливий звук білого носорога, немов одягненого у броню чотириногого танка пустелі. 

— Гар-р-р! — вдруге протрубив черговий гість тематичного вечора. 

Постать важкими кроками наблизилася до Тіма. 

— Фир-фир-фир! Фир-фир-фир! — завібрував носоріг товстими губами, заворушив вухами, заморгав очима і демонстративно потряс рогом. 

— Вибачте, ви, напевно, обізналися, — злякався кудрявець і, щоб уберегти пальто від щедрої слини товстуна, позадкував. 

— Не бійся, це ж я, — негайно заговорила істота і, піднявшись на задні ноги, розстебнула непомітний на шиї замок. — Так і знав, що ти мене не впізнаєш. 

Артур висунув голову з костюма і нетерпляче запитав: 

— Ну, як твій дипломний проєкт, захистив? 

Він зосередив худорляве обличчя з витонченим маминим носом, бешкетними очима і трохи пласкими вухами. 

— Сподіваюся, що так, — посміхнувся хлопець і продовжив голосно міркувати: — Якщо захистив, то в нашій родині буде лише одна людина, яка вивчала академічну мудрість. 

— Артуре, ти що, постригся і зняв сережку? — зустрічним запитанням відреагував Тім і, принюхавшись, сказав: — Стривай, невже й запах вдалося відтворити? Ну в тебе і костюм, справжній шедевр! 

— Звісно, а як же інакше? — обнюхав себе Артур. — Правда, смердить він більше бензином. Бо я сюди приїхав на старому «Форд-T». Старожилу років сто. Он він, поруч із «Поршем» цукрового короля з Великобританії. 

Тім повернув голову в указаному напрямку і задивився. Справді, під вуличним ліхтарем красувалися два представники абсолютно різних епох і підходів до автомобілебудування. З одного боку — витончений темно-синій кабріолет, а з іншого — грубуватий першопроходець, будковий «Форд-T», немов дорога карета і космічний корабель дивували контрастом чудової роботи геніальних майстрів. 

— Хм, — засмутився випускник і зробив радикальний висновок: — Може, треба було стати інженером? Міг би винайти унікальний транспорт. 

— З уявою в мене все гаразд. Ти маєш рацію, — погодився Артур. 

— З уявою в тебе чудово, але рішучості обмаль. 

— Чому ти не захотів керувати цукровим заводом, вирощувати буряки на безкрайніх полях і розвивати зі мною агробізнес? Від твоєї допомоги я б ніколи не відмовився. 

Безумовно, хлопець з далекого рибальського села з досвідом напівголодного дитинства та прикладом працьовитих батьків знав відповідь на поставлене запитання і був навіть радий, що настав час розставити крапки над «і». 

— Розумієш, — знизавши плечима, заговорив Тім, — мені завжди хотілося зробити щось самому. Не бути для когось тягарем. Досягти успіху без допомоги. Тому я п'ять років мудрості вчився. Переконаний, твоя мама підтримала б таке. Шкода, що вона померла, коли ми ще навчалися у військовому ліцеї. 

— Можливо, — погодився Артур. — Хоча, з іншого боку, їй хотілося зробити з нас офіцерів. 

— Ну, офіцери з нас би навряд чи вийшли, — не погодився з братом Тім. — Мені, як і тобі, потрібна свобода та місце для творчості й, крім того, хто б замість тебе керував сімейним бізнесом? 

— Гаразд, годі про це, — махнув ногою Артур і повернувся до початкової теми. — Виходить, тебе можна привітати із захистом дипломного проєкту і нарешті дізнатися, яку мудрість ти опанував і чим хочеш займатися? 

— Ех, пробач, — важко зітхнув кудрявець. — Чим довше я сидів за університетською партою, тим більше розумів, що далекий від досконалості. А коли захистив диплом, взагалі розгубився і поняття не маю, за що взятися. 

— Он як? — здивувався Артур і тут же зрадів. — Супер, значить, будемо разом керувати цукровим заводом. 

— Стривай, — зупинив брата Тім. — Чесно кажучи, саме сьогодні мені спала на думку купа різних ідей. Правда, безглуздих більше, але подумати є над чим. Хоча без грошей жодна справа не відбудеться. Поки ти працював, я вчився. І виходить, мені все-таки потрібна твоя допомога. 

— Та не переймайся, — споглядаючи непідробне хвилювання брата, відмахнувся копитами Артур. — Буде тобі підтримка, ще все обговоримо. Тільки пізніше. 

Він озирнувся довкола і, зафіксувавши пустельну вулицю, додав: 

— Усі вже на вечірці, тільки ми тут стоїмо. До речі, я тебе не просто так запросив. У будинку з химерами зараз повно різних важливих людей, зокрема представників цукрового бізнесу. Трохи поспілкуємось і, може, захочеш працювати зі мною.