XIX

Не припинивши гнати геть підступні думки про борделі та інші можливі бізнес-проєкти, Тім не помітив, як опинився на вулиці Банковій, де панував комплекс монументальних будівель, що перебували в розпорядженні президента України. Ліхтарні стовпи на всю довжину громіздких споруд, а також підсвітка владної архітектури зі східчастим фасадом шестиповерхового зросту та давньогрецьким портиком для краси освітлювали дорогу задумливому хлопцю. 

Варіюючи між тінями та відблиском променів штучного світла, майже єдиний пішохід гранітного помосту милувався оформленням дрімотних клумб і багатим відтінком вічнозелених рослин. Воістину, завжди блакитна хвоя елегантних ялин та фігурного самшиту прикрашали кам'яний мішок президентської вулиці, де так полюбляли ховатися урядовці. 

Однак на просторому пагорбі відомої місцини розташовувалося ще дещо, абсолютно інше за архітектурною природою та творчим задумом, і завдяки цьому президентський квартал набував унікальності. 

«І як тільки таке побудували?», — зупинившись неподалік від багатокутного будинку з химерами, який, немов осідланий похмурими істотами та осяяний кривим віконням, містифікував вечір, Тім подумки згадав бронзового автора рідкісної споруди з пасажу. 

— Ні, це не людина. Він — справжній чарівник, — не стримався і вголос вимовив щирі слова вражений випускник. — Як таке можна створити? 

Кудрявець вдруге сам себе запитав, але відповідь можна було тільки уявити. 

— Гей, золотавий хлопче, відійди! Архітектор поспішає працювати, — зненацька Тіму здалося, що хтось звернувся до нього. 

Перед його очима визирнув яскравий сонячний день з напівпорожньою вулицею початку XX століття. 

— Хоботи слонів повинні дивитися вгору, а не вниз! Що ви наробили? Не можна відлучитися! 

На все горло кричав імпозантний чоловік зрілого віку у бронзовому костюмі, елегантному капелюсі та майстерно точеній скульптором краватці. 

— Негайно зупиніть цю нерозсудливість, — повторив Городецький, мацаючи свої гострі вусики. 

— Вибачте, пане, — відреагував помічник в італійському береті та почав нервово крутити кресленням. — Даруйте, я взяв на себе відповідальність і зробив кілька ремарок. Може, хай слонові хоботи виконають функцію водостічних труб? Чи все ж краще стирчатимуть угору? 

— Хм, — задумався бронзовий архітектор і, вихопивши креслення з рук молодого скульптора, сказав: — Гаразд, нехай буде так, як ти пропонуєш. Але з носорогами, жирафами, левами, крокодилами, антилопами та іншими африканськими звірами прошу не експериментувати. Тут же будується моя мрія — прибутковий будинок у строго африканському мисливському стилі. А за ним буде ставок замість козячого болота. 

— Як забажаєте, — негайно відповів помічник у береті та пальцем вказав на різні точки кількаповерхової конструкції, до самого даху підперезаної будівельним підмостком. — Он там у нас буде гігантська жаба, а тут — морські чудовиська та нереїди з ланцюгами замість волосся. Усе, як ви хотіли. 

— Так-так, — погодився Городецький. — Головне, наголосити на модерному стилі, не відступати від креслень і не шкодувати цементу. Нещодавно я посперечався з колегою, що за два роки зведу неординарну будову з нового матеріалу — чистого бетону. І це обов'язково станеться. 

— Ха-ха-ха! Яка чудова пора, — зненацька уявний процес будівництва мрії відомого архітектора струсонув галасливий сміх людей, одягнених у реалістичні костюми африканських тварин, які вискочили з президентської будівлі. — Ха-ха-ха! 

Вони остаточно розсіяли об'ємну картинку колишнього будівництва, і глибокий вечір на вулиці Банковій знову взяв поводи у свої темні руки. 

— Хто знає, коли президент з'явиться на святкову вечірку? — заплескала великими губами африканська жаба, намагаючись першою наблизитися до будинку з химерами. 

— Стривай-но, — здивувався чорний носоріг, — а кому, як не тобі, асистентці президента, краще знати? 

— Хі-хі-хі! Дуже смішно, — надулася плямиста жаба і підколола носорога: — Значить, керівник апарату глави держави відає менше за мене? Прекрасно! 

— Так, досить сперечатися, — обурився зелений крокодил з величезним хвостом та гострими зубами. — Навіть мені, прем'єр-міністру України, не годиться ставити безглузді запитання щодо президентського графіка. Адже йому дозволено все і навіть не приїхати на тематичний вечір, присвячений великим досягненням Городецького. 

— Правильно, саме в точку, — дрібно перебираючи тонкими ніжками, зафиркав волохатою мордою африканський тушканчик — посол невеликої держави зі спекотного континенту. 

— А ось мені, наприклад, цікаво, де представники бізнесу? Жодної машини біля будівлі не бачу, — здивовано відказав неповороткий бегемот і додав: — Вечірка вечіркою, а ділові контакти — передусім. Гроші потрібні кожному, і я не виняток. 

— Може, не варто говорити про гроші, пане голово парламенту, — шепнула своєму шефу на вухо кудлата горила. — Як ваша радниця, зобов'язана попередити, що серед нас є представники спецслужб — плямисті гієни. Нумо про гроші не тут. 

— Фир-фир-фир… А що їм гроші не потрібні? — профиркав бегемот. 

— Звичайно потрібні, — відповіла горила. — І переважно ваші.

— Мо-о-о-ї? — вразив вечір гучним хрипом глава парламенту, ховаючи жирну дупу в отворі парадного входу будинку з химерами.