XIII

Немов продовжуючи гортати сторінки глянцевого журналу з об'ємними картинками, Тім опинився на невеликій площі перед станцією метро «Хрещатик» і не міг пройти повз живе кільце публіки, що плескала в долоні. 

«Знову якийсь цікавий захід», — подумав кудрявець. 

Глянувши на годинник, він миттю вирішив дізнатися, чим зацікавився народ і з якого приводу такий гучний хіп-хоп. 

«Бум-бум-бум! Бум-бум-бум!» — на всю площу гриміли барабани. «Цок-цок-цок! Цок-цок-цок!» — додавали ритму ударні тарілки, перетворюючи вулицю на справжній концерт-хол із природними декораціями. Дійсно, озирнувшись довкола, навіть найпростіший фантазер міг би розгледіти в яскравому будинку навпроти стихійних зборів сценічні конструкції та сформувати цікаву концепцію. 

Безперервний потік пасажирів міського метро весь час тріпав скляні двері центрального входу, нагадуючи підтанцьовування, а блакитна буква «М» на фасаді столичної підземки цілком зійшла б за фірмовий знак концертної групи. Хоча яскрава реклама банку поруч із літерою «М» могла і заплутати фантазера, але змусити його шукати глибини задуму постановника сцени міг величезний напис McDonalds. Так, оригінальна декорація, що складалася зі справжнього входу в метро, цілого поверху скляного банку, місткої лоджії на останньому поверсі центрової будівлі та ресторану швидкого харчування, слугувала природним фоном живого кільця різношерстої публіки, створюючи атмосферу вуличного театру. 

— Вибачте. Вибачте, — трохи штовхаючись плечима, кілька разів вимовив Тім. 

Він майже безперешкодно потрапив до переднього ряду захоплених видовищем людей. 

— Нічого собі! — озираючись навкруги, промовив він уголос і, ніби заворожений, почав розглядати цікаву подію. 

На гладкому килимі, освітленому сотнею мобільних телефонів, прудко обертав своїм тілом молодик, а капюшон сірої толстовки захищав його голову від зайвого тертя. 

«Бум-бум-бум! Цок-цок-цок!» — гучно вистукували барабани біля ніг невеликої групи підтримки та лунко брязкали ударні тарілки в умілих руках. 

— Брейк-данс — ось чим треба займатися! — жваво вигукнув золотавий кудрявець.

Народ, що стояв поруч, підтримав доречний вигук: 

— Так-так, брейк-данс! Ось чим треба займатися… 

Живе кільце захиталося в такт гуркітливої музики. 

Тім завирував думками: «Навчуся ковзати на голові, танцювати на пальцях, скакати на сідницях. А якщо залітаю — відбою від клієнтів взагалі не буде. Весь світ дізнається, яким ще може бути брейк-данс».

— Дорогенький, вибач, але ці божевільні танці мене вже втомили, — цього разу намагаючись нічого не зіпсувати та не змусити хлопця тікати, обережно сказала прагматична вертихвістка з букетом квітів і випадково штовхнула Тіма у плече. — Ой, я не хотіла. 

Однак на вибачення дівчини відреагував її закоханий кавалер: 

— Знаю, що не хотіла. Проте слова «обіцяного три роки чекають» просто мене знищили. Від сорому я був змушений сховатись у темному провулку. 

— Ні-ні, це я не тобі сказала, — намагаючись більше не штовхатись, посміхнулася дівчина. 

— Не мені? — немов дитина, спочатку здивувався, а потім зрадів на все готовий молодик і продовжив: — Значить, у підземному переході ти мала на увазі іншу людину? Який я дурень... 

— Не дурень, кицюнчику. Ти — мій герой! — демонстративно поцілувала у щічку залицяльника красуня і, зобразивши невинне обличчя, лукаво промовила: — Зайдемо в «МакДональдз»? Поїмо трохи. Ну, щоб не сильно тебе збідняти. І там поговоримо про наше весілля. 

— Про наше весілля? — не повірив своєму щастю закоханий суб'єкт. — Мене збідняти? 

Він загордився, наче півень на оглядинах. 

— Жодних «МакДональдзів». Ми йдемо в ресторан!

«Значить, божевільні танці», — засмутився оцінкою дівчини брейк-дансу Тім, не помітивши, як скандальна парочка вирвалася зі щільного оточення та зникла в натовпі. 

— Може, і справді божевільні. І тут потрібен особливий талант. А я не певен, що такий маю, — прошепотів випускник і зітхнув. — Гаразд, зате мене цілих п'ять років мудрості вчили. Отже, рішення ще попереду.