XI

«‎Стоп, а якщо податися в депутати?», — спіймав себе на шаленій думці Тім. 

Він витріщився на будівлю міської мерії, що в жовто-блакитних променях яскравих прожекторів символізувала прапор України. 

«‎Сидітиму за величезним столом і ухвалюватиму рішення задля добробуту містян. А там подивимося, може, стану відомим політиком».

Захопившись черговим натхненням хлопець у чорному пальті та новеньких туфлях почав крутити головою, розглядаючи екстер’єр десятиповерхової будівлі, облицьованої знизу січеним гранітом, а зверху оздобленої керамічними плитами світлого кольору. 

«‎Дійсно знатна архітектура. Чого тільки варті три аркові входи зі скляною фрамугою і квадратні вікна, по кілька на кабінет. Скільки хотів там побувати й жодного разу не пустили. Не кожен має привілеї…».

Тим часом прожектори на фасаді міської мерії раптом заграли світлом, а тіньові фігури, що виникли у процесі тремтливого танцю, наче негативно закивали головами: «‎Звісно, не кожен».

Тім сумно зітхнув. 

«І не тільки заходити, а й працювати. У цій будівлі, вочевидь, трудяться особливі люди. А я що? Проста людина. Міцних зв’язків у державній сфері не маю і на депутата не схожий. У нас же народні обранці ганяють містом на дорогих машинах, одягаються в елітних магазинах, мають бізнес і прокручують величезні гроші... Бог з ними!». 

Кудрявець махнув рукою і ще раз обдарував поглядом уособлені фігури, що ковзали по фасаду мерії. А потім рушив Хрещатиком. 

Немов навмисне, багатоповерхова будівля за спиною у квапливого хлопця знову набула свого прапороподібного вигляду і продовжила дивувати перехожих сяйвом жовто-блакитного полотна. 

— Взагалі, який толк від цих депутатів? Як на мене, їх усіх треба гнати у шию. Телевізійні базікали, — не стримався і вголос висловив думки Тім, стаючи об'єктом пильних поглядів жменьки людей біля стихійного намету з гаслами. 

— Петлі їм на шиї треба, а не гнати! — озираючись на всі боки, закричав стомлений чоловік у старому бушлаті, подертих штанах і розтоптаних черевиках. — Вони нам вуха погризли, залишивши без добавки. 

Схожий на бродягу тип невдоволено скривився, та одразу отримав наганяй від своїх поплічників. 

— Думай, що кажеш, дурню, — розлютилася пухка жінка в синтепоновій куртці й постером на шиї «Вперед, вперед, вперед!» і роздратовано додала: — Не вуха погризли, а ми за вухатих гризлі. І не без добавки, а без дражнилки. 

Жінка стала на дорозі в Тіма. 

— Допоможіть бідним гризлі, зоопарк потребує, — люб'язно попросила вона. 

— Ні, ну як тут запам'ятаєш? — обурився тип у бушлаті. — Щодня нові гасла. Спробуй розберися. 

— Якої ще дражнилки? Що за маячня? 

— Так-так, нам про це нічого не відомо, — забубоніла решта колег по намету. — Вранці ж вирішили підтримати курилки. Ніде спокійно попихкати димом. 

— Будь ласка, не звертайте на них уваги, — продовжила розшаркуватися перед Тімом активістка. — Курилки в нас були вчора, а сьогодні кошлаті ведмедики. Пожертвуйте на зоопарк! 

— Досить базікати, придурки, — вихором підбіг до масовки пристойно одягнений чоловік і крізь зуби процідив: — Я вам весь ранок товкмачив і навіть зарплату підвищив. А ви все одно дурня валяєте! Не дражнилки та не курилки. Сьогодні ми вимагаємо швидкої відставки. Озирніться довкола. Де ви тут бачите зоопарк? Через дорогу мерія, нам треба звільнити голову міста. 

Опинившись випадковим бранцем жменьки диваків із плакатами, Тім спочатку розгубився. Він навіть не знав, як поводитися, але слова людини, що зненацька з'явилася, допомогли йому віднайти потрібні фрази. 

— А чим вам мерія — не зоопарк? Депутати там постійно гризуться, б'ються і кричать, мов дикуни. А якщо їм справді потрібна допомога? 

Пристойно одягнений чоловік замислився і, упершись очима в будівлю напроти, проскандував: 

— Розігнати зоопарк! Нам не потрібні телевізійні базікали. 

— Точно-точно, саме так, — загула жменька людей біля намету. — Геть дикунів! Нам ніде покурити! 

— Так-так, геть живодерів! Свободу вухатим гризлі! — вигукнула жінка в синтепоновій куртці. 

Найпромовистішим виявився схожий на бродягу тип: 

— Петлю їм на шию, щоб вуха не гризли та не залишали без добавки. 

Кудрявець тільки здивовано закліпав і не менш збентежено мовив: 

— Мені здається, що ви якось не вчасно влаштували ґвалт. Мера з депутатами, мабуть, давно в будівлі немає. Час же пізній. 

Промимривши ще кілька фраз, мітингарі знітилися і замовкли, а випускник променисто посміхнувся і продовжив шлях до будинку з химерами.