X

Сутулий директор у середньовічному одязі рушив до Тіма і, навмисно штовхнувши його животом, змусив відскочити назад. 

— Ти ж ледве на ногах стоїш! — з награною турботою вигукнув псевдограф і продовжив уїдливо складати портрет наляканого хлопця: — Худий, наче тріска, розгублений погляд... Мокрий, як бродячий собака. Звідки ти такий нещасний? І як мені тебе відгодувати? Грошей нам дають зовсім небагато. Ех… 

Директор показово зітхнув і продовжив: 

— Шкода, без поповнення не стати мені королем. Іди за мною, знайдемо тобі тарілку супу. Благо десяток ротів зосталися без обіду. 

Змучений непростою дорогою в інтернат і голодний сирота, проковтнув рясну слину, але страх дивакуватого дядька в лосинах не дозволив йому зрушити з місця. 

— Чого стоїш? — нахмурився директор. — Ходімо, кажу, посьорбаєш супом. Більше нічого такого запропонувати не можу, всі смакоти будуть увечері, коли губернатор приїде. Хоча, не думаю, що ти туди потрапиш. Там треба володіти манерами. Певен, тобі про них нічого невідомо. 

— Чому невідомо? — обережно заперечив Тім, проковтнувши слину. — Мене мама з татом вчили. 

— Ну ось, перебиваєш старших, — зневажливо махнув рукою власник середньовічних шат. — А це поганий тон. Нічого, призвичаїшся. Кілька разів посидиш у дзвіниці, день-другий поголодуєш і навчишся. А тепер, паршивцю, бігом за мною. І дивися, лишнього не ляпай, а то вже сьогодні заночуєш у вежі! 

Повчальний тон директора грізною луною залітав по холу з крученими колонами та ніби заскакав на другий поверх, куди й рушив деспот. 

— Вибачте, але я не паршивець, — ледве чутно мовив Тім, ще ніколи так не потребуючи батьківської підтримки. — Це ви такий. Навіщо залишили дітей без їжі? 

Хлопець продемонстрував бійцівський характер. 

На диво, але під стрілчастим склепінням розписаної стелі встановилася тиша. Вона вмить змусила директора відчути, як голову ніби стиснуло лещатами. 

— Що-о-о, що-о-о?! — захрипів від зухвалості псевдограф. — Негідник! 

Він різко обернувся до новоприбулого. 

— Я тебе з тельбухами зжеру! 

— Ні, це ви негідник. Кому ще на думку спаде їсти дітей? — навмисне наполіг Тім, розуміючи, що готовий до бою лиходій явно поступається йому швидкістю. — І тут не залишуся. 

Кудрявець приготувався тікати. 

— Ах, ти чортеня! Та я тебе в порошок зітру, — зашльопав гостроносими черевиками директор. — Попадись мені тільки. 

— Нікого ви не зітрете, — вискочив на післягрозовий двір спритний спортсмен. — Бо мене ще треба наздогнати! 

Він лихо застрибав по бруду до покрученого від старості саду, що обіцяв достатньо місць для перехову. 

— Ну все, віддам тебе на поживу птахам! — хлюпнувшись у калюжу, оскаженів переслідувач. — Через тебе я забруднив улюблені шати. І що тепер одягти на вечерю? 

Директор зачвакав у сад. 

— Хіба що сукню короля, — подумав той уголос і завагався. — Губернатор може не зрозуміти… Ех, чортеня, тримайся! 

Вигук відчайдушного деспота миттю змусив Тіма видертися на стару грушу. 

Тим часом дощовий день закінчив своє панування, набираючи ознак темно-сірого мішка з моторошних хмар та понурих руїн колишніх замкових споруд. 

— Він мене точно з'їсть, — прошепотів кудрявець, спрямовуючи погляд до підніжжя крученого дерева, що вже давно не давало плодів. — З'їсть і навіть не подавиться. Може, цей деспот взагалі не людина, а проклятий перевертень? 

Тім притулився до грубого стовбура. Раптом він помітив, як у тіні багаторічного саду чорний від липкого бруду та скуйовджений директор чомусь став на коліна і, мов дикий звір, почав розмахувати руками. 

— А-а-ай, зараза! А-а-ай, а-а-а-ай… Це ж треба так перечепитися. Ледве ногу не зламав, — нерозбірливо пищав граф і продовжував дубасити дерев'яний корінь, що стирчав над землею. — Я тебе знищу, на порох зітру! Дай тільки вирву. 

— Точно перевертень, — відчув хлопчина, як холоднішає кров. — Хіба люди здатні рвати дерева з корінням? 

Переконатися у припущеннях допоміг переслідувач, який доводив його логічні спостереження — той рвав і метав усе, що потрапляло під руки. 

— З тельбухами зжеру, — пролунало гарчання від болю в нозі, що спонукало Тіма до ризикованих вчинків. 

— Мамо, — налякано проронив хлопчина і стрибнув із груші. — Рятуйте, рятуйте! Допоможіть! Страшний перевертень гарчить на весь сад! 

Кричав дивом не скалічений щасливчик, прямуючи до вежі, де розпатланий тракторист виконував обов'язки сторожа. 

— Я тобі дам перевертень! — загорланив директор. 

Він здолав біль та пошкутильгав слідом за нечуваним бешкетником, а трохи згодом уже ледве розрізняв силует спритника, який підбіг до вечірньої дзвіниці.