IV

Шалений гуркіт липневого дощу по даху горбатого автомобіля сходив нанівець, а сизий туман розчинявся, оголюючи дуже кумедну картину. Як після великої повені, здохла таратайка загрузла у придорожньому яру і, якби не її окористий передок, що стирчав з болота, це був би кінець для двох нещасних пасажирів. 

— Гей, допоможіть! — видершись на переднє сидіння малолітражки, закричав Тім і замахав рукою трактору, який раптом здригнув ліс неймовірним гуркотом. 

— Допоможіть! — відчайдушно повторив хлопчик і кучерями вперся в лобове скло. 

Хвилина-дві й всюдихідна техніка з повним причепом березових колод зупинилася. Зі скляної кабіни спритно вискочив розпатланий чоловік у гумових чоботях і замащених солідолом штанах. 

— А щоб мені луснути, — сплеснув долонями роботяга з оголеним торсом і кинувся до яру. — Як... Як мені вас врятувати? 

Він поспішно зачвакав до машини та згодом второпав, що йому її не відчинити.

— Зараз принесу трос, — вигукнув голоторс і побіг назад. 

— Не йдіть, витягніть нас звідси, — знову замахав рукою Тім. 

Соціальний працівник продовжував безтурботно спати, зануривши свої замшеві туфлі по щиколотки у воду. 

— Це ж треба таке! Це ж треба таке, — голосив і голосив чоловік, прикріплюючи сталевий канат до всемогутнього трактора. — Зараз, зараз… 

Рятівник потяг другий кінець троса назад до яру. Згодом ліс знову здригнувся від гуркоту: «‎Чпок!»‎. І окориста малолітражка, немов корок, вискочила з трясовини, добряче струснувши своїх пасажирів. 

— И-и-к, — прокинувся випивака і відразу дійшов висновку: — От і зжерла нас бісівська трясовина. 

— Ні, дядечку, ми врятовані, — ледве стримуючись, щоб не закричати, радісно пискнув Тім. 

Хлопчик побачив, як очі його супровідника розширяються у спогляданні кудлатого і дуже брудного тракториста, котрий уже підбігав до машини. 

— Помиляєшся, хлопче, — крізь зуби процідив хронічний алкоголік. — Ми не врятувалися. 

Той злісно зморщив свій картопляний ніс і додав: 

— Ще трохи й нас проковтне болотне чудовисько. Але цьому не бувати! — не в собі від п'яної люті закричав соціальний працівник і схопив Тіма за шию. 

— Дядечку! Дядечку, не треба, — враз захрипів сирота. 

Тим часом брудний рятівник надворі голосно розлютився: 

— Ти що робиш, негіднику? Ану відпусти хлопця! Бо залишишся без зубів. Дай тільки я до тебе доберуся. 

Драматична сценка всередині горбатого автомобіля справді зачепила тракториста за душу і, якби не зачинені зсередини двері, він негайно виконав би обіцянку. 

— Ах ти ж, зараза! — марно смикаючи за всі ручки підряд, продовжував голосити розпатланий чоловік. 

А на передньому сидінні дірявої таратайки вже позбавлявся життя невинний хлопчина. 

— Я не дозволю, щоб нас проковтнуло болотне чудовисько, — харкав перегаром соціальний працівник, усе міцніше стискаючи крихке горло золотавого бідолахи. — Тільки не зараз! 

Він відчув, як м'якне тіло його жертви. 

«Хрясь!» — і скло передніх дверей розлетілося від потужного удару натрудженого кулака кремезного тракториста. «Хрясь!» — п’ятірнею вирубив голоторс злісного садюгу, не дозволивши Тіму перетнути межу між життям і смертю. 

— Хлопче, ти живий? — запитав чоловік і бігом смикнув за двері. — Так живий чи ні? 

Він ледве протиснувся всередину і почав трусити бідолаху за плечі. 

«Хап-хап-хап» — із жадобою вдихнув повітря кудрявець.

За хвилину він розплющив очі та важко задихав. 

— Живий! — зрадів тракторист, витягаючи сироту з автомобіля.

— Усе добре. Тобі більше нічого не загрожує, — заспокійливо проговорив він. — Зараз поїдемо до лікаря. Лише трохи потерпи. 

Рятівник схопив хлопчину на руки та швидко почвакотів багнюкою до свого трактора. 

— Мені… Мені вже краще. Можу йти, — явно переоцінив власні сили Тім і закашлявся. 

— Тихо, тихо, не хвилюйся. Авжеж можеш, ти ж міцний хлопець, — бадьоро мовив голоторс і посадив сміливця у скляну кабіну. — Огляд лікаря зайвим не буде. 

Вмостившись поруч, чоловік рушив трактор.

Пообідній ліс утретє здригнувся гуркотом всюдихідної техніки, за якою смиренно потяглася окориста малолітражка з позбавленим свідомості п'яницею всередині. 

— Ось би знати, хто він тобі, цей негідник у машині? — намагаючись перекричати сердитий рев потужного двигуна, мимохіть запитав тракторист і поглянув на блідого хлопця. — Точно не батько і, мабуть, не родич, бо зовсім не схожий. 

У відповідь Тім квапливо задихав і вже хотів щось відказати, але не встиг. 

— Спокійно, не треба хвилюватися, — зупинив той малого і додав: — Навіть уявити не можу, який ти пережив шок. 

— Інтернат, інтернат… — щосили прохрипів Тім. 

І був почутий.