Сирота

Через кілька місяців дратівливих холодів до Києва повернулися граки. Примхлива зима почала знімати морозні пута, котрі крижаною хваткою тримали столицю України. Немов здогадуючись про відхід снігової королеви, міські кучугури дзюркотливо заплакали, а з дахів стрімголов полетіли мудруваті шапки. Мегаполіс оживав радісним шумом щасливих городян, мелодійним вокалом птахів і сповнювався ароматом ранніх паркових квітів — шляхетних крокусів та царських магнолій. 

— Чудово, нарешті весна, — крокуючи сходами червоного університету, розчулено вимовив молодий хлопець у чорному пальті. — М-м-м, а запах який! 

Він глянув на вже позбавлені сріблястих шат вікові ялини, що темно-зеленим панно прикрашали колонний вхід в альма-матер. 

— Цікаво, скільки вам років? — дбайливо торкнувся голок розлапистих аборигенів двадцятитрирічний випускник популярного факультету країни й осяявся горбатим ліхтарем на постаменті. 

Миловидне обличчя золотавого кудрявця з блакитними очима і ледь помітним ластовинням заіскрилося посмішкою, адже цілеспрямований хлопець вдало захистив диплом та був напередодні жаданого закінчення університету. 

— Упевнений, ви пережили не одного студента. Не здивуюся, якщо пам'ятаєте кожного. 

Тім покосився на багряний фасад будинку і звернувся до нього подумки: «Усе продовжуєш червоніти за кожного, хто не впорався з навчанням? Так знай — я це завдання виконав!».

— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха…

Раптом вечірній Київ вибухнув дзвінким реготом молодих людей, які вискочили з парадного входу будівлі, обмінюючись фразами: 

— Йдемо в кіно чи віддамо перевагу парку? 

— Може, краще влаштуємо вечірку вдома? — пролунала зустрічна пропозиція. 

Кудрявець під ліхтарем згадав про захід на вулиці Банковій. 

— Точно, вечірка в будинку з химерами. Ледь не забувся! — спохопився він. — Фух, ще є час прогулятися пішки. 

Хлопець зиркнув на годинник. 

— Заразом усе обдумаю, адже починається новий етап життя. 

— Пропоную погуляти на вулиці, посмакувати глінтвейном, — почулося від студентів уже з пішохідного переходу, що впирався в університетський парк. 

— Заперечень немає. Звісно. Авжеж! — градом пролунали схвальні голоси. 

І група молодих людей розчинилася у сплячому царстві дубів довкола вічного Тараса Шевченка. 

За мить спритний власник золотавих кучерів, спортивної статури та не дуже високого зросту теж попрямував у бік парку. Поринувши в гучну атмосферу людей під ліхтарями, він прискорився до вулиці Хрещатик. Швидко минаючи дерев'яні лавиці й тіні голих дерев на вологій плитці, Тім порівнявся з колоритною будівлею за плетеним парканом. 

— Красень! 

Вкотре замилувався естет незмінним виглядом українського ресторану, який, немов черепаха під конічним панциром, блискав віконними очима. 

«От би на філіжанку кави заскочити, але боюся пропустити дещо важливе. У будинку з химерами на мене чекати не будуть», — подумав хлопець, мимохідь споглядаючи миготливий екстер'єр гастрономічної родзинки у променях нерозлучного ескорту — групи світлодіодних оленів серед туй, і згадав часи, коли про каву з ресторану міг тільки мріяти.