VIII

Коли юний пекар завершив підготовку нереальної презентації своїх зіпсованих виробів, у вітальні його рідного дому припинилася бійка і настала тиша. 

— Невже аніматори закінчили програму та поїхали? — накриваючи білим рушником деко зі штопаним рукоділлям, сказав Олексій і почав розминати занімілу спину. — Шкода, я не встиг подивитися на клоунів. Так хотілося побачити, як вони кошмарять родичів. Упевнений, було на що глянути. Недарма ж вони так натхненно кричали. Так, але якщо клоуни поїхали, то мій дебют не пройде під шумок. 

Юнак раптом усвідомив проблему та вдруге за день сповнився сумнівом. 

— А що коли булки нікому не сподобаються? Мені ж не до вподоби інша робота. Хочу бути схожим на прадіда. 

Неприємний холодок так і ковзнув по тілу, змушуючи хлопця вагатися і відтягувати момент істини. 

— Може, спочатку прибирання і лише потім презентація? — зосередивши погляд на робочих обставинах цеху, що втратив бездоганний вигляд, схвильовано зауважив Олексій і став закидати брудний інвентар у раковину. — Ось якщо гості захочуть побачити, де все відбувалося, — жодних проблем. У мене буде чистота і порядок! 

Обережний стукіт брудного посуду ніби заспокоював напружені нерви дебютанта, який продовжував бурмотіти: 

— Зачекають, нічого страшного. Заразом нагуляють апетит. Справді, нагуляють апетит! — раптом приголомшений геніальною ідеєю вигукнув він і додав: — На голодний шлунок будь-який пекар — майстер. Так що треба чекати. 

У цеху запанував неквапливий процес тотального прибирання, що трохи заспокоїло Олексія. Однак його серцебиття знову прискорилося від гучного крику хмільного чоловіка під диваном: 

— Клоуни, я хочу жерти, де мої смачні булки?!

— Ах ти, знову за своє? Припини, а то вижену з дому! 

Надійшла не менш тиха відповідь господині іменитої пекарні та ще один раніше озвучений голос: 

— Не хвилюйся, сестричко, зараз я його знову огрію пляшкою. Ще з пів годинки помовчить. 

— Ай-ай-ай… Тільки не пляшкою! — відригнув хмільним голосом дядько Олексія і, як черепаха, сховав голову під диванний панцир. 

— Ось там і сиди, негіднику. І щоб ні слова! 

— Чудово, нарешті гості нагуляли апетит, — щиро зрадів юний пекар. — А ще, здається, аніматори нікуди не поїхали. Вони просто готувалися до нової вистави. Треба терміново розпочинати презентацію, інакше буде втрачено момент і під шумок вже нічого не пройде. 

Хлопець полишив прибиратись і, вхопившись за своє творіння на мідному деку, кинувся на галас: 

— А що, я теж хочу скуштувати булки! — струснув вітальню вигуком двоюрідний брат Олексія, розминаючи пальці черговим келихом вина. — Переконаний, шедеври вдалися. Не дарма весь будинок просякнув запахом кориці та ванільного цукру. 

— Скоріше б. Так-так, слини повний рот! 

— А мені от їсти зовсім не хочеться... Сиром напхався. 

— Ну, так треба було менше жерти! 

Тут і там загомоніли стомлені очікуванням гості та вже хотіли шукати Олексія, проте він сам прибіг. 

— Здрастуйте, дорогі родичі, — раптово з'явився у дверях юнак і остовпів від вигляду вітальні, де мама спритно розмахувала віником. — Що сталося? Навіщо клоуни все перевернули? 

Він повільно озирався навкруги. 

— І мені цікаво, — висунувши носа з-під дивану, сказав швець, — навіщо ці клоуни розкидали закуски? Я все розумію, але кидатись ікрою — це вже занадто! 

Чоловік струснув з голови осетрові ікринки. 

— І обливатися шампанським — теж занадто. А дубасити пляшкою — взагалі небезпечно для життя! 

— Мовчи, заразо, — пригрозила кулаком бойовита сестра господині іменитої пекарні та, посміхнувшись, сказала: — Любий, не звертай уваги на дядька. Він сьогодні не з тієї ноги встав. Вирішив посидіти під диваном і нізащо не хоче звідти вилазити. 

— Ага, не хочу, — почувся невдоволений голос хмільного шевця та його стійке побажання: — Мені б щось пожерти. Почастуйте булкою! 

— Синок, справді, не звертай уваги на безлад, — махнула віником жінка. — Я зараз приберуся. Ти краще дивуй усіх обіцяним. 

— Так, дивуй! І мерщій, бо слиною захлинаємося. 

Повсюди знову загули гості та всі разом кинулися до хлопчини з круглим деком у руках. 

— Ну, знімай рушник. Чого чекаєш?!

Галаслива публіка не вщухала, і оточений з усіх боків Олексій був змушений дебютувати. Майже впевненим рухом він звільнив від білого рушника заштопані булки та обережно сказав: 

— Моїй подачі рівних не існує! 

Юний пекар один за одним став розглядати зосереджені обличчя своїх родичів. На кілька хвилин у вітальні старовинного будинку чулося лише сопіння під диваном і трохи шарудів мамин віник. 

— Ха! — згодом подав голос двоюрідний брат Олексія. — Це ж недом'ячики для американського футболу. На них такі самі ідеально рівні шви. 

— Як на мене, то вони бейсбольні, — припустила сестра господині іменитої пекарні та серйозно додала: — Глянь, як проштопані з усіх боків.