VII

Компактний, але місткий хлібобулочний цех сім'ї іменитих пекарів ніби затремтів, коли до нього увірвався Олексій і, як очманілий, почав хапатися за все, аби швидше завоювати визнання родичів. Мідні каструлі, круглі листи для випічки, дерев'яні діжі та давній інвентар, як погано злагоджений оркестр, розірвали цех, де кілька кам'яних печей виступали головними експонатами з минулого. 

— Спочатку — хмиз, потім — дрівця грубіші. 

Діючи строго за планом, бубнив без п'яти хвилин справжній булочник і наповнював горласту топку паливом. 

— Чудово! — потішився він, радіючи вогняному хрускоту за дверцятами з чавуну. — А зараз робитиму тісто. 

Олексій продовжив коментувати свої дії, а потім кинувся до столу, де вже лежав потрібний для випічки набір інгредієнтів. 

— Борошно, олія, молоко, яйця, цукор, сіль та дріжджі, — перерахував продукти хлопчина. — Дякую мамі, що заощадила час, бо довелося б у курник ганяти і доїти корів. Не варіант. І так алгоритм по пам'яті, але строго за рецептом. 

Ухопившись за бутель з молоком, юнак заговорив, ніби співаючи: 

— Розводимо дріжджі, додаємо масло, беремо дрова і кидаємо в піч, щоб не згасло. 

«Ух ти! — впіймав себе на думці Олексій. — Так я ще й складно говорити можу. Потрібно над цим попрацювати». 

Він зробив висновок і знову взявся за своє. 

— Розбиваємо яйця, насипаємо сіль, додаємо цукор і мнемо, поки не відчуємо біль. 

Від радості, що настав день великого дебюту, застиг юний пекар і, як справжня мішалка, почав замішувати тісто. Коли закінчив, то стомлено зауважив: 

— Ну ось і все. Тепер залишилося почекати, щоб опара дозріла, а тим часом треба взятися за начинку. 

Запах легкого диму впереміш з ароматом дріжджового тіста вже встиг розповзтися по всьому будинку, змусивши його мешканців принюхуватися. 

— Схоже, скоро буде частування! — переступаючи поріг будинку рідної сестри, вигукнула огрядна жінка в норковій шубці з худорлявим чоловіком під руку і поцілувала витончену кровинку у щічку. 

— Ще б пак, — не заперечила господиня пекарні та з гордістю додала: — Мій Олексійко обіцяв усіх здивувати. Він уже замісив тісто і, як ви зрозуміли, повним ходом працює. 

Поки родичі іменитих пекарів, які невгамовно прибували, затирали поріг, віталися та обіймалися, захоплений справою хлопець ніби літав над підлогою булочного цеху. 

— Капуста є, джем підготував, горох та яйця відварив. Залишилося все вмістити в заготовки та відправити в піч. 

Задоволений результатом Олексій змахнув ліктем піт і взявся за опару. 

— Чудове тісто, — розчулено додав він, обмацавши пальцями вміст дерев'яної діжі, що, мов справжня кулька, стирчала над крайкою рукотворної місткості, і взявся до формування заготовок. 

Тим часом старовинний будинок булочників уже ніби розпирало від балакучого скупчення невгамовних родичів, які з нетерпінням чекали на головну подію грудневого дня. 

— Ну що, він скоро там закінчить? — розминаючи пальці щойно наповненим келихом вина, запитав двоюрідний брат Олексія і продовжив дражнитися дорогим костюмом з кашеміру. 

— У нього не вийде, сто відсотків, — на всю вітальню проявив зловтіху безпардонний дядько юного пекаря і впевнено видав: — Хлопчина не має таланту засновника пекарні, і я про це вже казав. Йому б зайнятися чимось іншим. 

— Мовчи! 

— Так-так, тебе ніхто не питає. Тримай язика за зубами. 

— Спочатку своїх дітей народи, а тоді коментуй! 

З усюди надійшли критичні фрази гостей, які заповнили кімнату з темним паркетом, кількома велюровими диванами та старовинними сервантами для порцелянового посуду, де бахромисті штори створювали антураж колишньої помпезності. 

— Зможе чи ні, скоро дізнаємося, — усе ще хвилювалася господиня іменитої пекарні та продовжувала розставляти на дерев'яні столики щедрі частування до випивки. 

— Безперечно, зможе, жодних сумнівів. Просто наш недовірливий родич сам нічого в житті не досяг і лише критикує, — знову з усіх боків пролунали фрази, що особливо зачепило дядька юного віртуоза. 

— Як це не досяг? — виперши груди, вигукнув чоловік у теплих шкіряних чоботях по коліна, старомодних армійських штанах і приталеній байковій сорочці. — Я найкращий швець цього міста! 

Він стукнув підборами та одразу став жертвою нещадної критики. 

— Може, і найкращий, але схожий на клоуна, — висловився хтось із гостей. 

— Звісно, клоун. Одягнувся, наче справжнє опудало. Натомість чужих дітей критикує, — підкинув хмизу в жар ще хтось. 

З цього моменту в оселі булочників вибухнув сімейний скандал. 

— Це хто тут клоун? — викотив очі швець та, хмеліючи, виригнув: — Самі ви опудала! Одягли на себе ганчір’я із запорошених шаф і приперлися задурно пожерти. І, до речі, хто тут зі спеціальною освітою? Мабуть, тільки засновник пекарні, який красується на портреті в мене за спиною. Тільки він досяг вершин — у пана пекарем служив. А ви хто? Слюсар! Різнороб! Охоронець! Прибиральниця!