VI

— Прокидайся, синку, — волосся хлопця років п'ятнадцяти ніжно потріпала жінка і стурбовано додала: — Сподіваюся, сьогодні ти перевершиш себе і нарешті станеш визнаним пекарем. Чуєш? Прокидайся! 

Проте Олексій не подав ознак пробудження. Розлігшись на дубовому ліжку, юнак насолоджувався сном у старомодній кімнаті свого покійного діда, який зумів зберегти її антураж, колись втілений засновником однієї з найкращих пекарень столиці. Кривуваті стіни глинобитного будинку ХІХ століття заломлювали світло антикварного нічника, а кілька стільців біля кривоногого столу нагадували аристократів, що вражали розкішною поставою. 

— Ну, прокидайся, досить спати! — голосно сказала власниця іменитої пекарні, намагаючись не пом’яти свою витончену сукню об ліжко. — Я цілий місяць за тебе хвилювалася. Їла через раз, схудла далі нікуди — самі кістки та шкура. Сподіваюся, що недарма. 

— Мамо, а може, ще пів годинки? — неохоче розплющив очі та сонно потягнувся хлопчина. — Куди нам поспішати? Сьогодні ж вихідний і мені до школи не треба. 

— Авжеж, вихідний, — підтвердила спантеличена дама і, насупивши рідесенькі брівки, швидко мовила: — Якраз сьогодні треба квапитися. Скоро сюди заявляться наші родичі й ти здивуєш усіх першокласною випічкою. Дебют — це як наново народитися, і, дивися мені, без викрутасів та імпровізації. Усе строго за рецептом! Інакше моє терпіння лусне, підеш займатися чимось іншим. 

У тьмяній кімнатці запанувала тиша і, якби не галасливий півень за вікном, Олексій би ще приходив до тями. 

— Точно, дебют, — хрипкуватим голосом промовив хлопчина. — Я нічого не зіпсую. Ось побачиш, мамо. 

Відкинувши ковдру і схопившись на ноги, він голосно поскаржився: 

— Що ж ти мене раніше не розбудила?! На вулиці світає. А мені ще готувати тісто, возитися з начинкою, печі топити. Справ ціла купа. 

Олексій почав мацати ступнями дерев'яну підлогу і майже відразу знайшов свої капці, в яких негайно зашльопав до шафи. 

— Та-а-ак, — забігав він очима по вішаках, — сьогодні я одягну пекарський кітель прадіда і його щасливу бандану. Впевнений, це принесе мені успіх. Булочки вийдуть на славу та сім’я визнає мене справжнім пекарем. 

— Хотілося б, — з надією в голосі вимовила ошатна жінка і почала спостерігати за перевтіленням сина, який все більше нагадував портрет засновника сімейного бізнесу, що висів над дубовим ліжком. — Ну ти викапаний прадід! От би ще випікав, як він. 

— Не хвилюйся, мамо, — міцно зав'язуючи на голові квітчасту бандану, відказав Олексій. — Усе буде строго за рецептом, без викрутасів та імпровізації. До речі, ти сьогодні маєш шикарний вигляд. Зачіска — просто відпад, а сукня — шик! Давно тебе такою не бачив. 

— Звісно, — задоволено оглянула себе жінка з моложавою зачіскою під сивувате каре. — Я кожен день, ніби бджола, намагаюся задовольнити клієнтів, щоб ті не скаржилися на якість нашої випічки. Втомилась, хочеться мати заміну. І на тебе остання надія. 

— Про це не хвилюйся, впораюсь, — зиркнувши на портрет молодого прадіда з обвислими щоками, упевнено відказав хлопець і додав: — А чому ми досі не взяли на роботу бригаду помічників? Мала б повно часу для відпочинку. 

— Ось ти й візьмеш, — відразу відповіла мати. — Тільки, дивися, не розголошуй рецепт. Інакше миттю залишишся без роботи. 

— Он як? — замислився Олексій. — Про це я не подумав... 

— Так-так, синку, тобі ще багато треба врахувати. Але зараз слід думати про дебют. Весь цех у твоєму розпорядженні. Мені доведеться займатися гостями. 

— Знаю, мамо, ти попереджала. Ще раз кажу, не хвилюйся. Іди та роби свої справи, чекайте булочок. Сьогодні всі будуть у шоку! 

На подвір'ї старовинного будинку знову закричав півень, багатоповерхівки довкола додали світла вікнами, а переодягнений хлопець узяв маму під руку і разом з нею покинув кімнату прадіда.