V

Компактний, але місткий хлібобулочний цех сім'ї іменитих пекарів так і виблискував нещодавнім ремонтом та красувався технікою з нержавіючої сталі. Величезні печі під самісіньку стелю з безліччю сенсорних кнопок і можливістю приймати голосові команди твердо стояли на керамічній плитці та, немов в обіймах кам'яних стін, віддавали жаром електричних тентів. 

Стоячи спиною до розжарених пекарських шаф, захеканий Олексій готував другу закладку фірмових булочок і наполегливо ігнорував послуги заморського тістоміса. 

— Якщо хочеш зробити добре, то зроби це сам. 

Змітаючи ліктем піт, раз по раз повторював немолодий чоловік і вкотре занурював свої замурзані тістом руки у величезну діжу з тягучим місивом. 

— Якщо хочеш зробити добре, роби по-старому, — начебто вмовляв себе продовжувати працювати Олексій. — І нехай кістки ломить, зате яка буде випічка! 

Він ревно поглядав на промисловий тістоміс, який, ніби войовнича кобра, мав величезну пащеку і кручений язик — поворотну збивачку. 

— Я зайнятий! 

Раптом голосно відреагував булочник на дзвінок стаціонарного телефону, що стояв на підвіконні. 

— У мене брудні руки, — виправдовувався він. — Та годі телефонувати. Хто це такий невгамовний? 

Чоловік струсив тісто з долонь і, прямуючи до вікна, пригрозив: 

— Ну, зараз я вже відповім, тримайтеся. У вас там що, пожежа? — на весь цех пролунало запитання у слухавку. — Невже незрозуміло, якщо ніхто не відповідає, значить, треба зателефонувати пізніше? 

Ще однією хвилею прокотився гуркітливий голос Олексія, і абонент на іншому кінці дроту розхвилювався ще більше: 

— Е-е-е, пробачте, — навіть розгубився Тім. — Я просто... Мені тут... Це клятий затор, хочуть шию милити. Боюсь спізнитися, і навіть архангел Михаїл не допоможе. 

— Хто це? — перервав метушливого хлопця Олексій. 

— Ну як це? — здивувався Тім. — Верховний командувач ангелів. Біблійний герой — архангел Михаїл. 

— Ага, — аж закліпав очима пекар і, розуміючи, що архангел — це якась не проста людина, стримано сказав: — Вибачте, Михаїле, але мені здається, що ви помилилися номером. Тут звичайний цех, перетелефонуйте ще раз. 

— Ні-ні, я не помилився, — негайно заперечив кудрявець. — Мені потрібен Олексій. 

— Ну-у-у, — гугниво вимовив той, — це я. Проте мені незрозуміло, навіщо архангелу Михаїлу проста людина? 

— Якому ще архангелу? — отетерів Тім. 

— Тобто? — не менш здивовано пролунало зустрічне запитання. — Ви ж Михаїл? Чи я помиляюся? 

— Фух, — розуміючи, що сталося непорозуміння, видихнув кудрявець і негайно пояснив: — Архангел Михаїл — це біблійний герой, а я — Тім. Пам'ятаєте, вранці телефонував і домовлявся про зустріч? Нарешті їду, але тут затор. Можу трохи спізнитися. 

— Отож я думаю, що голос до болю знайомий, — нарешті розслабився булочник. — Ти мені голову заморочив своїм архангелом. Приїжджай, коли зможеш, не поспішай. Я нікуди не збираюся, купа роботи. 

— Щиро дякую, тоді до зустрічі, — запікала слухавка. 

Між тим у цех заскочила літня жінка і, прямуючи до печей, закричала: 

— Синку, ти що, знову спалив булки? Смердить на весь будинок. О, горе моє, горе,— закивала вона головою. — Навіщо ж я купувала нові печі? З ними навіть думати не треба, просто тисни кнопки та роздавай голосові команди. Невже це так складно? 

— Ой… 

Чоловік прикусив губу та пружиною пострибав до сенсорних панелей. 

— Вибач, відвернув увагу! — закричав горе-пекар і миттю вимкнув нагрів. 

— Відвернув увагу він, — сердито вимовила засмучена власниця іменитої пекарні у вовняній сукні з кашеміровою хусткою на плечах. — Ти так усе життя відмовки шукаєш. От скільки разів тобі вдалося самому спекти наші булочки? П'ять чи десять? Точно не більше. 

Спантеличена мати присоромила свого бездарного сина. 

— П'ять чи десять, — намагаючись не підіймати очей, підтвердив пригнічений чоловік і, як дитина, став захищатись: — Я ж намагаюсь, бо дуже люблю цю роботу. Так, не завжди виходить, але... 

— Бідолаха, — озброївшись пекарськими рукавицями, з досадою заговорила жінка. — Зрозумій нарешті, пекар — це не твоя професія. 

— А нічим іншим я займатись не буду, — різко обрубив матір Олексій та, демонстративно витираючи рушником забруднені тістом руки, додав: — Мені завжди хотілося бути схожим на прадіда. І жодних компромісів! 

— Знаю, знаю, — надійшла відповідь у задимленому від спалених булок цеху. — Саме тому я купила ці розумні печі й тістоміс, щоб ти лише роздавав команди та мінімально стежив за процесом. Ну, хіба це складно? 

Власниця пекарні ледве не плакала. 

— Ні, — знову опустив очі Олексій. — Однак бездушно. Мені кортить усе робити самому: місити тісто руками, формувати його в заготовки, потім тикати булки виделкою… Хочеться працювати, як прадід. 

— Нічого не вийде. Для цього потрібен талант, — сумно скривилася жінка та почала діставати з печі мідні листи, що трохи охололи.