IV

— Нічого собі затор! — на весь салон старенького седану сказав Тім. 

Він став очима шукати кінець довжелезної черги машин, що заполонила підступ до вулиці Хрещатик. 

— І чого я тільки через центр поїхав? — продовжив нарікати він. — На лівий берег можна було б і по-іншому дістатися. 

«Фа-фа! Фа-фа! Фа-фа!» — раптом зусюди пролунали автомобільні гудки, привертаючи увагу перехожих, яких на Майдані Незалежності вже зібралося чимало. Не дивно, адже субота набирала обертів і центр міста з його безліччю пішохідних зон, торговельних центрів, ресторанів і фаст-фудів, повним ходом приймав гостей. 

Однак найбільше людей було біля підніжжя потужної арки, на чолі якої стояв покровитель міста — архангел Михаїл. Немов озброївшись вогняним мечем і бронзовим щитом, біблійний герой широко розправив золоті крила і, здавалося, ось-ось кинеться у блакитну гладінь безхмарного неба. Могутність блискучої статури божественно освітлювала і, наче магніт, притягувала юрбу, вражаючи оригінальністю.

— А ось і верховний командувач ангелів, всемогутній велетень! — захоплено промовив Тім. 

Поки набридливий затор нікуди не рухався, він укотре розглянув справжній витвір мистецтва. 

— Мов живий, — замилувався кудрявець. — Центр міста під надійною охороною. 

Він кивнув головою і трохи просунувшись вперед, додав: 

— У моїх солодощів теж буде хороший покровитель. Олексій — дуже обдарований, він нам такі потворики на Гелловін спік. Не талант — талантище! 

Збуджений хлопець за кермом старого седана замислився, уявляючи момент відтворення османського печива з дерев'яної коробки. Захопившись, він ніби опинився посеред кондитерського цеху, де почав керувати процесом: замішувати тісто, формувати вироби, відправляти їх у піч і демонструвати щасливу гримасу від нечуваного результату. 

«Фа-фа! Фа-фа! Фа-фа!» — знову вибухнула центральна вулиця міста гучним ревом машин, але уявний пекар не зрушив з місця, продовжуючи творити свої чудеса. 

— Гей, йолопе, їдь уже! Чого став? — визирнувши з вікна новенького «Ленд Ровера», закричав статечний чоловік у костюмі і ще голосніше додав: — Чуєш? Рухайся! Я спізнюся на нараду! 

— А він вас не чує, — підвів забрало мотоциклетного шолома розвізник піци та припустив: — Здається, хлопець з глузду з’їхав або п'яний. Розмахує руками, ніби диригент. 

— Як це? — не повірив власник дорогої автівки, нервуючи: — Мені треба їхати. Ну ж бо, гримни кулаком по склу. Може, отямиться? Бо я зараз сам йому шию намилю. І так затор на всю вулицю. А з дурнем стоятимемо до ранку. 

Мотоцикліст не заперечив і, підстебнутий оркестром автомобільних сигналів, тричі грюкнув долонею по лобовому склу. 

— Гей, ти чого стоїш? — нахилившись до дверей седанчика, запитав хлопець у шкіряній куртці. — За тобою тут купа машин зібралася, а дехто навіть хоче почесати руки. Їдь, поки не пізно! 

Сильний ляск і грізне попередження, ніби вирвали Тіма із заповітних мрій і він хутко зімкнув ланцюг розтягнутого корка. 

— Ну, підтягнувся, та й що? — поглянувши у дзеркало заднього виду, огризнувся кудрявець. — Руки в них чешуться. От нетерплячі. Ми тут ще кілька годин простояти можемо, але це ж не варіант. 

Кудрявець спохопився. 

— Олексій не дочекається і кудись поїде. Треба йому терміново зателефонувати.