Золотавий кудрявець. Частина 2. Булочник.

I

Суботній ранок виявився не менш бентежним, ніж попередній, коли Тім готувався до захисту диплома і спокушався подією в будинку з химерами. Вибравшись з-під ковдри, він різко протер очі та зрозумів, що брата вже нема. 

— Ну ось, знову жайворонок випередив сову. Треба вчитися вставати раніше, інакше успіху не досягти, — гучно озвучив слушні думки хлопець і зіскочив з ліжка. — Стоп, а що мені робити та з чого починати?

Раптом тягар невідомого придушив швидкоплинну бадьорість, змушуючи недосвідченого бізнесмена присісти й, ніби вперше, охопити поглядом доленосну коробку, що лежала поряд на стільці. 

«Вивчи питання, а витрати я візьму на себе», — згадав вчорашні слова брата Тім і забігав очима дорогою серцю кімнатою міської квартири, в якій прожив останні вісім років. Складені біля стіни хлопчачої спальні картонні коробки, пакети та сумки нагадували про переїзд Артура, який давно хотів оселитися ближче до свого цукрового заводу й особисто керувати процесами. 

Кудрявець знову стурбовано охопив поглядом дерев'яну коробку із зображенням королівської родини. 

«То з чого ж почати? — продовжив мучитися думкою він і споглядати різьблений витвір мистецтва. — Гаразд, треба заспокоїтись і подумати, хто може дати професійну пораду». 

Тім почав згадувати всіх, кого знав зі сфери, близької до кондитерської справи. Таких знайомих було всього двоє. 

«Так, Макс Пухлий — кмітливий ресторатор та Олексій — віртуозний булочник зі студентської вечірки, — полегшено видихнув хлопець і натхненно додав: — Уже немало. Треба з чогось починати». 

Випускник кинувся приводити себе до ладу. 

— Булочник повинен бути першим, — човгаючи зубною щіткою по зубах, невиразно промовив Тім. — А як же по-іншому? Цей чародій нам такі булки на вечірці забацав, народ отетерів! Добре, що я зберіг його номер телефону. 

Кудрявець забулькав пастою, прополоскав рот і витерся рушником. Вискочивши з вбиральні, він дзвінко промовив: 

— Ось тобі й рішення, тільки роби! 

Гучний вигук Тіма, який здобув надію швидко розкрити секрети османського печива, луною ковзнув по голих стінах ще недавно вбраної картинами вітальні та загубився у просторі розлогої кухні-студії. 

— От уже цей Артур, — захитав головою хлопець, — поки я спав, забрав мамин антикваріат і тепер тут ще сумніше. Сподіваюся, меблі, телевізор і холодильник він мені залишить. Хоча всі ці речі йому теж дорогі. 

«Шр-р-р! Шр-р-р!» — розкрив штори Тім і дозволив ранковому сонцю миттю осяяти холостяцьку квартиру з килимом, книжковою шафою та м’яким диваном у кімнаті. 

— Так краще, — пролунала думка вголос. 

Мобільний телефон запікав від натисків швидких пальців. 

— Ну ж бо, відповідай, — нетерпляче сказав Тім. 

Коли почув «Алло!», став нервово розтягувати гумку на власних трусах і говорити, ніби горохом сипати: 

— Ой, як добре! Як добре, що я до вас додзвонився. Мені потрібен майстер, щоб розкрити секрет османських ласощів. Тобто печива, яке до Києва привіз леопард. Ми вчора з братом, носорогом, його вперше в житті куштували. А страус пускав слину… 

«Пі-пі-пі…» — не витримав булочник сумбуру і кинув слухавку. Однак це не позбуло бажання кудрявця спробувати вдруге. 

— Що вам потрібно, юначе? — суворо запитав булочник, коли знову відповів. 

— Мені… Мені потрібен майстер, щоб розкрити секрет османських солодощів. Я ж казав! 

— Так-так, — надійшла відповідь, — а ще говорив про леопардів і слинявих страусів. Вибачте, але мені здається, що ви помилилися номером. Це не психіатрична лікарня. 

— Не помилився, — ще сильніше засмикав гумкою власних трусів Тім. — Мені потрібен віртуозний булочник, який рік тому здивував студентів ласими потвориками. 

Настала пауза, яку перервав несподіваний сміх Олексія. Він задоволено зойкнув: 

— А-а-а, потворики! Хто б міг подумати. Значить, ви були на тій вечірці? 

— Звісно, був, — миттєво відреагував хлопець. — Я ж вас на неї і запрошував та представив колегам по факультету мудрості. 

— Хіба це ти, Тіме? — прозрів булочник. 

— Авжеж. 

Бізнесмен-початківець не припинив мучити власні труси і пояснив: 

— Ми вчора з братом були в будинку з химерами на тематичній вечірці, присвяченій архітектору Городецькому. Кого там тільки не було: страуси, леопарди, тигри, гієни, жирафи, крокодили та інші африканські звірі, а мій брат навіть примудрився стати носорогом. Так ось, — перейшов до справи Тім, — коли всі розбіглися від бомби, я схопив дерев'яну коробку з солодощами з Османського Королівства і привіз її додому. Це неймовірне печиво! Дуже хочу розгадати секрет приготування та відтворити його. 

У слухавці знову запанувала пауза, а потім трохи розгублений Олексій уточнив: 

— Розбіглися від бомби?..

— Так, але не в бомбах справа. Потрібно розкрити секрет печивка, і непростого — королівського. Упевнений, вам таке під силу! — вигукнув Тім. 

— Королівського? — здивовано промимрив пекар. 



#971 в Сучасна проза
#691 в Різне

У тексті є: пригоди

Відредаговано: 07.11.2024

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше