Розділ 14

Ковані ворота її дому відчинилися наче за помахом руки, немов господар запросив її. Так само відчинилися і двері маєтку. Біля сірого ферзя стояв той самий «господар». Він кинув сірий піджак на перила, наче натякаючи, і підвернув рукави чорної сорочки:

— Вітаю, який я радий, що Ви встигли.

— Де мої слуги?

— У кімнаті, де намагалися перешкодити нашій зустрічі. — Тагідо гиденько посміхнувся. — Ніхто не постраждав, але дуже хотілося. Двоє малих ельфів ледь не звели мене з розуму: вчора намагалися підстрелити, сьогодні заколоти, не повірите, моїм власним клинком.

— Відпусти їх.

— Он як, втратив корону і не те що поклони не б'ють, а «тикають», наказують і навіть не вітаються. Це так дико, Тарен, коли ми зустрілися вперше я був у золоті, а ти танцювала тільки вальс, а тепер в золоті ти, а у мене, чогось, відчуття, що я забув навіть вальс, щойно вдягнув форму. 

— Бо ти дарма кинув на свої плечі сіру ганчірку. — роздратовано продовжувала дівчина.

— Якби не я ти б ніколи не дізналася, як розкішно виглядаєш в сукні, яка коштує цілого статку. Без мене ти б закінчила свій шлях в "Ілюзії". Невже я не вартий твоєї поваги? — він театрально зітхнув і розгорнув той самий одинадцятий лист. — "Тарен, прийміть мою клятву, я вічно буду вірний нашим переконанням. Я зараз же впаду до ваших ніг, порушу всі правила і всі традиції, щоб тільки Ви залишилися зі мною. Ах, як би мені хотілося, піднятися на престол і добровільно віддати його Вам і тільки Вам... адже кращого правителя, ніж Ви я уявити собі не можу." — він читав із трагедією в голосі і похитував головою, ніби не вірив у те, що є автором цих рядків. — Ти досі зберігала його, перечитувала сотню разів і сліди від сліз змусили мене навіть повірити, що ти не зненавиділа мене. Я ж стримав навіть ті обіцянки, які не міг стримати. — він ударив кулаком по поручнях. — Що він пообіцяв? Темний трон? Я обіцяв тобі всю Екліпсо! Ти відмовилась!

— Ти два місяці копирсався у моїй голові і не зрозумів?

Крок за кроком, Тагідо спускався зі сходів, постукуючи рукою по поруччям. Він не розумів. Не розумів, як можна полюбити монстра просто так, без видимої причини.

— Вони узурпатори. Вони захопили мою країну, твою, до речі, теж, убили мого діда, того, чию каблучку ти носиш, я теж бачив реакцію Респонда, коли ти почала ставити мої запитання.

— Ревільс не такий.

— Такий точно! — він крикнув підходячи до Тарен, але швидко заспокоївся. — Це не моя думка, так думаєш ти! Я вже місяць, як своїх думок, не маю. Я прожив із вами півроку, навіть подумав, що ти приручила монстра, тільки ось у найромантичніший момент, коли збулася твоя мрія, ти побачила море, хоч і ілюзорне, тепла вода торкнулася твого тіла… Що зробив твій коханий!?

Вона тремтячими руками зняла ельфійське кільце:

— Кинув мене…

— Заради війни. — додав той, кладучи їй руки на плечі. — Це не захист, це напад. Чи не ти писала мені про жорстокість, жах війни, яка відібрала твоїх рідних і друзів.

Тар смиренно мовчала, емоції видавало лише тремтяче підборіддя.

— Я міг би зупинити цю війну. Нехай не без жертв, але швидко та назавжди.

— Хіба я можу вірити комусь, на кшталт тебе?

— Так, я кинув тебе на амбразуру, але ж я тебе й урятував.

— Щоб мати аргумент у суді?

— Ти ж плакала відверто, від всього людського серця, коли дізналася, що я в полоні. Що сталося?

— Ти заліз до мене в голову, пробрався в мої кошмари і, замість того щоб допомогти, спробував залякати, а коли я не заплакала від думки, що Ревільс не уві сні, а насправді на вістрі ножа, підбив на ілюзію, якої моє серце могло і не витримати! Я маю бити за це поклони? Боги, та ти стоїш зараз, переді мною, в імпонегійській формі. Ти дезертир, твоє місце — ешафот.

— Ти ж була мені союзником. Про втрату твоєї довіри я жалкую більше, ніж про втрату довіри усієї країни.

— Солодкі промови...

— Що має зробити принц, щоб йому повірили? Кинути тобі виклик, вкласти зброю у твою руку, як це зробив він? — чоловік мить вагався, а потім обережно дістав з-за поясу ельфійський клинок і наче сам себе не міг змусити кинути їй виклик. — Тобі подобаються азартні ігри? Ставай проти мене, вбий мене срібним мізерикордом, клинком милосердя, або програй і пробач. Клянуся, я буду битися на повну силу.

Тарен задумалася, заглядаючи у скляні блакитні очі. Страшно визнавати, що вона йому все ще вірить, все ще мріє про той ідеальний світ, що вони створили в листуванні. І може проблема була в доброму серці, яке б'ється в грудях кожної людини, але воно вміло прощати і кожну витівку, вона щиро прощала йому, як прощала і Ревільсу.

— Я не буду битися з тобою, ти назавжди втратив мою довіру.

Це дівчисько потрібне йому. Не так тому, що була його єдиним союзником, а скоріше з власної вигоди. Приведи він її до лап ворога став би місцевим героєм і заради такого трофею варто боротися.

Тагідо міркував лише секунду. А потім звалився навколішки, смиренно опускаючи голову. Зараз вона була його катом і тільки від її рішення залежить, чи буде він жити.

— Навіщо ти це робиш? — тон голосу різко змінився, видаючи сум'яття. — У мене немає вибору. За мною армія. Що я маю зараз зробити?

Тарен знала це почуття, коли сильний світу цього, раптом, падає, перед кимось на кшталт неї, на коліна. Однак, цей принц не планував просити її руки. Він благав про її заступництво, просив захисту.

— Тікаємо.

— Не з тобою. — прошепотіла поміщиця і на очах заблищали сльози. — Адже це ти напоумив Ревільса приударити за мною, щоб одружитися на дурненькій селянці. А коли все дізнався, змусив Дола віддати мені зв'язний перстень батька, ще в таверні. І другий він теж віддав за твоєю вказівкою. Ти був інформатором Ревільса і почав листування зі мною, щоб він був у курсі моїх справ. Тебе єдиного я врятувала у своєму сні, бо це було не марення, це ти і був. Вже тоді ти знав про весілля Тамріел, коли про нього не знав навіть Дол. Про це просто не могли говорити у маєтку.