Розділ 13

Сонце повільно викочувалося з-за обрію, а Тарен уже стояла біля підвіконня в прольоті третього поверху, розглядаючи ельфійський перстень. Він досі прикрашав її руку і дівчина лише згадувала, що саме Тагідо наполягав на цьому.

Що ближче момент падіння щита, то сильніше вона переживала про те, що відбувається у маєтку. Від цього час тягнувся як кисіль. Заснути не виходило, а тютюн, взятий із запасом, закінчився три години тому.

Найбільше дратували прохання друзів не переживати. Як би вона сама хотіла не переживати, але думала лише як оминути наказ вампірів. Виїхати раніше за них — найкращий варіант, але одразу помітять, наздоженуть і буде скандал. Варіант кращий: взяти участь в обговоренні, напоумити їхати довгим шляхом, а самій піти коротким, але це не просто. Замаскуватися під когось із місцевих служивих, учора ж, на її думку, ілюзію не помітили.

— Тарен.

— Доброго ранку, Тамрі. — кивнула дівчина.

— Я злилася вчора, але дякую, що спустилася на вечерю і не втекла вночі.

Кажуть, що отримувати подяку приємно завжди. Але дякують зазвичай за добрі справи, а тут… Усвідомлювати, що від тебе чекають зіпсованого свята і приємно дивуються, коли просто нічого не робиш — не дуже тішить.

— У моєї подруги найщасливіша подія у житті. Я не могла вчинити інакше.

— От і я не могла. — принцеса блаженно посміхнулася. — Ми поїдемо вранці, на кареті. Проведи служивих, а сама йди на стайню біля «Ілюзії».

— Абур. — посміхнулася Тар. — Я візьму а себе відповідальність.

— Звичайно візьмеш. Дол думає, що коня забере Ревільс, коли він його там не знайде, я сильно здивуюся твоєму нахабству. Можливо, навіть, буду кричати. — хитро всміхалася принцеса. — Використати ілюзії проти мирної людини, ще й зі злим наміром, не можу повірити, що така людина, стояла біля мого вівтаря і приймала мою клятву. 

Бурого коня Абура принцу подарували на якесь свято. Тоді він вважався найкращим і зараз теж не пас задніх, хоча іноді здавалося, що власник намагається зжити його зі світу, змушуючи долати галопом без перепочинку по двісті кілометрів. Звичайний кінь помер би від розриву серця, але Абур — дивовижний екземпляр. У скритності, швидкості та витривалості рівних йому не було.

А головне, ніхто не зверне уваги, що принц прибув на коні, а поїде на кареті. До того ж, свою карету вона відправить у темний замок і начебто все складається.

Тамріел ввічливо вклонилася співрозмовниці:

— Я маю повернутися до того, як Дол прокинеться, а ти не забудь, що сьогодні також треба вдягти золоту сукню.

Тагідо прийшов до тями в добре обставленій гостьовій кімнаті, знову прив'язаний, але тепер до ліжка. З нього не спромоглися зняти навіть піджак. Хотілося прийняти ванну і щоб слуги підібрали щось надійніше білизняної мотузки.

На порозі знову стояла Рима і знову з підносом.

— Доброго ранку, миле дитя. — почав чоловік. — Я втомився вам програвати.

— Тоді не треба було грати з нами. — служниця поставила піднос на стіл, спостерігаючи, як знову розв'язуються вузли на зап'ястях. — Сказали ж, що прибуття панів Ви дочекаєтеся.

— А якщо я спробую втекти зараз?

— Ви можете спробувати, але я б не радила. Срібла у нашої господині вдосталь, а Брідо, як виявилося, дуже добре стріляє. — усміхнулася дівчина і, вклонившись, вийшла з кімнати.

Капітан у глибині душі розумів, що це блеф. Але вирішив поки що не ухвалювати жодних рішень. Йому було страшно. Вперше у житті щиро страшно. Хто б не прийшов сюди, голови йому не зносити. Вся надія була тільки на Тарен, її людяність і, як казав Філо, властиву людям, доброту.

Філо, до речі, вчора теж склопотав потиличник, спочатку від сестри, потім від батька і обіцяв, що ніяких більше діалогів та спроб пристрелити бранця. Хоча його слова мучили. Інтриги влади мало стосувалися простих громадян, спробуй стати проти уряду і голову з плечей. Турбувало питання переваги раси.

— Батьку, а хто розумніший, ти чи мама? — хлопчина заряджав мушкет, займаючи позицію на третьому поверсі.

Нападу не чекали, але зараз солдати прийдуть до тями і якщо від їхнього бойового духу щось залишилося, спробують врятувати свого капітана.

— Що за дитячі питання? — Брідо засміявся. — Де це бачено, щоб жінка була розумніша за чоловіка?

— Та не про освіту. Я про життєву мудрість. Вона ж старша за тебе, мене виростила, вміє багато чого, ну... їсти госує, нас навчає... Мені здається вона, наче, розумніше.

Поки хлопець міркував з обличчя Брідо повільно зникала звична посмішка, змінюючись на сувору гримасу.

— Що за вигадки? Невже дітей ростити і підлогу мести то велика наука та мудрість? А я стріляти вмію, ото наука!

— Це і Філіна вміє. — хлопчина сором'язливо відвів очі. — Її і ти вчив, своїм мудроосям, і мама своїм. Виходить вона з нас найрозумніша?

— Хто тебе напоумив таке питати?

— Це я сам, просто задумався, якось, адже ельфи розумніші за людей...

— На гострі вушка більше локшини вміщується? — він зло глянув на сина. — Ти мало принців бачив? Дол, на твою думку, слабак? Чи Ревільс ідіот? Чи цей, прив'язаний до ліжка, не тікає, бо найрозумніший?

— Все-все я зрозумів. — зітхнув хлопчак. — Не кип'ятись.

Питання раси буквально переслідувало Філо. Вдома казали, що всі однакові, в дитинстві знущалися, а коли сестра показала, як працює магія, почали боятися. З дитинства Філо розумів, що не такий, як інші. Надто сильний для людини, надто слабкий для ельфа. Просто раніше йому казали, що це потворність, а Тагідо подарував надію, сказав, що це дар і хотілося, чогось йому вірити більше, ніж батьковому слову. 

Востаннє пани стояли у залі з прапорами та гербами. Після довгої і пронизливої промови про вічне кохання, в якому молоді знову присяглися, ельфи взялися за руки. Золотий щит розсипався дрібним снігом, який зникав, не торкаючись землі. Знову почувся гомін городян під вікнами і згасли магічні вогні. Гості синхронно вклонилися, а принц за руку повів свою принцесу, цим імпровізованим коридором.