Розділ 9

У порту з'являлися цивільні кораблі. Хоча, судячи з водотоннажності, вантажені сталлю та свинцем. А імпонегійське військо, що виходить на сушу, збиралося зовні облоги. За розрахунками Лицаря, за наступну добу підійде понад десять тисяч солдатів, яких доведеться озброїти та нагодувати. Потроху він розумів: не така сильна армія Екліпсо, як дурні генерали Імпонега. Спалюючи села, руйнуючи сховища та вбиваючи людей, вони не могли просунутися далі, чекали на підкріплення та провізію. Тим часом, голодних і втомлених воїнів могла розбити навіть середня гільдія крадіїв.

Тепер все інакше, сховища, помаленьку, спустошують, беручи не більше, ніж потрібно армії, а переляканий народ готує їм вечері, під чуйним керівництвом рядових з мушкетами. Це називається розподіл праці та використання здобутих ресурсів.

Місцевий управитель знову нахвалював кмітливість капітана, продовжуючи обіцяти майорські погони і навіть корону. Звичайно, корону виключно місцевого розливу. Сходження на сірий трон та правління всією Екліпсо, яка стане окремим регіоном Імпонега.

— Мені не потрібен трон. — брехливо усміхався чоловік. — Я хочу змішати цей союз із брудом, розплющити очі місцевим божкам, на їхнє вбоге правління. Звільнення рабів, міжрасові шлюби, договори з узурпаторами, це доводить до добра.

— І ви вважаєте, голови правління не зможуть дати відсіч?

— Гравар беззбройний, Респонд вже старий, а ця насмішка над словом "правитель" Гріз… — чоловік ледве стримав сміх, — так, він у військовій раді, але з нього воїн ще гірше ніж політик.

— Але принци…

— Ну, одному з них ще жодного разу не вдалося дати мені відсіч, а другий має слабкість.

— Графиня?

— Простушка. — виправив капітан. — Міркує вона гарно і розуміє серйозні, дорослі речі, історія, політика, пропаганда, але ніколи не рахує на два кроки вперед, воліючи діяти за ситуацією. До того ж дуже сентиментальна, за чуже життя віддасть своє і на смертному одрі лише благатиме свого ката скласти зброю, аби за неї не мстилися, аби він залишився цілим. Її треба взяти живою, тоді замість месника ми отримаємо раба.

— А срібло?

— Генерал-майоре, ви б боялися дитину з пістолем?

— Мабуть, ні. — Розсміявся той. — Ваша проінформованість мене лякає та захоплює одночасно. Звідки такі подробиці?

— Я до неможливого сильно хотів бачити їх у колі своїх друзів. — кивнув Лицар. — І вони, до певного часу, душі не чаяли в моїй прихильності. Але вони вирішили не слухати порад і об'єдналися проти того, хто оголював неприємну правду.

— Все заради помсти?

— Помилуйте. — здригнувся той. — Я тут заради торжества справедливості. Більше того, згадану графиню, я б, з радістю, забрав би на наш бік, вона вартує тих грошей, що я за неї обіцяю.

— І після цього ви просите мене не боятися?

— Я не прошу, я благаю вас не боятися її. Їй потрібно просто простягнути руку, попросити допомоги і вона подасть свою.

Проте, боятися їм варто було не графиню. Сонце невблаганно котилося за небокрай, а в червоній залі чоловіки винаходили план дій. Скажімо так, стратегія не була сильною стороною домочадців, до того ж, поміщиця воліла не поширювати, серед слуг, інформацію про особисті схованки. Але декому вдавалося знаходити їх випадково, головне нічому не дивуватися і нічого не чіпати.

Тому, кладучи свою голову на гільйотину, Фіско відкрив бібліотеку. Коли Тарен і Мерелед здобули погони, тут з'явилося кілька книг про військову справу, не кажучи вже про те, скільки їх приїхало сюди з принцами.

Простудіювавши всього пару-трійку глав, чоловіки розписали чим можна озброїтися, як створити вибуховий пристрій, а головне, як пробратися в табір противника. До того ж, отримана інформація про чини, звання, опізнавальні знаки та варіанти розташування військ.

Рима, суворо зберігаючи мовчання, вела, що нічого не розуміючого, Філо у винний льох. Їй теж довелося натрапити на одну схованку.

— Тут все, що я можу запропонувати. — тихо промовила дівчина і потягла за ручку важких дверей.

— Алкоголь?

— Алкоголь не завадить, але справа не в ньому. — служниця жестом вказала хлопцеві зрушити стелаж із пляшками.

Після неабияких зусиль він піддався, з`явилися ледь помітні двері без ручки. Чорт його знає, чому Римі спало на думку спробувати їх відкрити близько місяця тому, але знахідка того коштувала. Дівчина вийняла з кишені столову ложку з недбало загнутим краєм і, вставивши її в отвір для ручки, спритно відчинила схованку.

Філо захоплено окинув приміщення поглядом:

— А наша добра графиня не така проста, як здається.

Цілий арсенал. Мечі, рушниці, пістолі, загальним рахунком, не менше п'ятнадцяти одиниць, але цього більш ніж достатньо на всіх домочадців, здатних тримати зброю в руках.

— Римо, ти підеш завтра з нами? — усміхнувся хлопчина, простягаючи їй пістоль.

Вона лише тривожно подивилася на зброю. Філо всього на кілька років молодше за неї, але сміливості вистачило б на чотирьох дорослих чоловіків, як і в його сестри.

— Ні. — тихо сказала дівчина і, набравшись хоробрості, забрала пістоль. — Але й сьогодні не піду беззбройною.

За кілька хвилин весь арсенал займав почесне місце поруч із карткою. А домочадці вирішували кому що дістанеться. Пороху та куль, до речі, вистачило б на невеликий взвод. Тож питання з вибухівкою вирішилося на місці.

До речі, того, кому подати сигнал лиха теж знайшли. Не найкращий варіант, але, все ж, краще, ніж нічого. Ельфята змогли зв'язатися і з селом, розвідати обстановку, а головне — знайти союзників та диверсантів.

Проблема була в іншому, вирішити, хто піде сьогодні на розвідку, а хто завтра в бій. Адже від сьогоднішнього завдання залежить успіх завтрашнього.

— Це лише діти! — кричала Рима.

— Тому їх і слід відправляти на розвідку. — Філіна вдарила кулаком по столу. — Хто на них подумає?

— Це Імпонег, вони не думають, просто знищують. Ви не пам'ятаєте історію Юної Пані?

— Але ж вони нічого не зруйнували, навіть село ціле.