Розділ 8

Світловолосий капітан, який командував на морі, а тепер і на суші, пробирався ростовими окопами, приміряючи, в мріях, майорські погони. Поруч плелися двоє солдатів у польовій формі, що нагадувала швидше балахони з відмітними знаками. В руках карта місцевості та звіти.

Цієї ночі діяли вони не властиво. Не знищували села та сховища, жителі, лише залякані, але живі, принаймні ті, хто не вийшов на захист рідного дому. Вбиті лише ті, хто міг, теоретично, подати сигнал лиха або завадити солдатам. Маєток та села оточені. Все тому, що капітанові ці землі були обіцяні. Щойно військо пройде далі, він отримає статус поміщика на цих землях. Поки цього достатньо.

Завтра чекають підкріплення, яке вийде з новітньою зброєю і кроком дістанеться сірого замку. 

«Як мало потрібно, щоб захопити цю нікчемну країну. — Міркував військовий. — Усього двоє закоханих ідіотів.»

З цієї точки до столиці жалюгідних сто кілометрів. А план «блискавична війна» дозволить захопити всю країну протягом місяця.

— Лицарю! — гукнув його Малмарма. — Я в захваті.

— Стараюсь. — кивнув той. — Щось сталося?

— Так. — Чоловік трохи поморщив носа, ніби говорити йому було ніяково. — Солдати не розуміють вашої тактики.

— А навіщо солдатам розуміти тактику? Щоб, потрапивши у полон, кожен міг видати мій план? — нахмуривши брови, він виліз із окопу і порівнявся у зрості зі співрозмовником. — Наскільки я знаю, генерал-майоре, солдатам належить виконувати накази.

— Це так, але їм здається дивним, що після вдалого перетину кордону території просто оточені. Адже краще знищити населення, щоб уникнути неприємностей.

— Малмармо, навіщо вам випалена земля? Країна без мешканців та міст? — ельф роздратовано глянув на старшого за званням. — Ви хочете зайняти пустелю?

Чоловік помітно розлютився, але, в серцях, погодився зі співрозмовником:

— Скільки нам потрібно часу, щоб дістатися столиці?

— Ця країна має три столиці. — нагадав капітан. — За моїми підрахунками, їхнього законного голову я кину до ваших ніг за два тижні. Складніше захопити темний бік, могутній король та його син, який точно зірветься з ланцюга, переламають багато наших рушниць. Обіцяти не буду, але роблю ставку на те, що місяць вони просидять в облозі.

— Тому ми заходили зі світлого боку.

— Світла сторона складе зброю, щойно здасться темна столиця, треба ламати не голову, а шию, яка нею крутить. Гравар — слабкодухий. Він і всі його генерали здатні тільки підкорятися, ковтаючи пил з черевиків своїх узурпаторів.

— Ви називаєте узурпаторами…

— Поки що вампірів, а за два місяці це будете ви.

Генерал-майор по-дитячому зрадів його словам і, вказавши солдатам слідувати за ним, пішов до корабля. А майбутній майор кивнув йому вслід і розтягнувся в усмішці.

— А за три місяці це буду я. — він говорив пошепки, але, боги, як хотілося це сказати…

Чи обов'язково вставати до сніданку? Простий смертний, сказав би «ні». Але з «простих» у замку лише слуги, які вже накривають столи. Годину тому, сонце вже було в зеніті, заскакувала гувернантка, будила і просила одягатися, потім місцевий управитель оголосив план заходів, а тепер знову два впевнениі удари у двері.

Тарен сиділа біля дзеркала в ніжній бежевій сукні, намагаючись прочесати руді кучері. А Мерелед не втомлювалася голосити, що вони вже спізнюються.

— Увійдіть. — тяжко зітхнула поміщиця.

Не складно здогадатися, кого могли принести чорти в таку рань.

— Мерелед, Сарбс чекає на тебе внизу. — замість побажань доброго ранку суворо сказав Ревільс і, дочекавшись обуреного погляду, додав. — Коли ти вже вдягла форму, будь ласкава, підкоряйся слову командира.

Амфібія пирхнула і вийшла з кімнати.

— І Вам доброго ранку, Ваша Високосте. — Тарен говорила, як завжди, уїдливо. — Що Вас привело спозаранку?

— Ти колись припиниш зухвальство?

Відповіді не було, напевно, тому, що питання було риторичне. Він підійшов ззаду, обережно нахиляючись над її вухом:

— Я, може, й ідіот, але срібло відчуваю за версту. — шепотів той. — Все можу зрозуміти, навіть графа Колерега, який безсоромно хапає тебе за талію. Але брехні я не люблю так само, як і ти.

— В останній момент згадала для чого він мені.

— Дякую. — усміхнувся чоловік і обережно торкнувся іклами її шиї.

— Не роби так. Я божеволію.

— Не повіриш, але я також.

— Лютуєш?

— Через вчорашнє? — він м'яко поклав руки їй на плечі і став на повний зріст. — Вбив би кожного, а потім тебе.

Тар хитро посміхнулася, піднімаючи на нього погляд:

— А чого не вбив?

— Я може й ідіот. — повторив чоловік. — Але обіцяв Долу не псувати свято. Тож всі дуелі будуть призначені одразу після весілля.

— Сподіваюся ти жартуєш.

— Сподівайся.

Прийшов він, насправді, не сваритися і не миритися. Їм треба було перервати ельфів, що занадто захопилися один одним. Ці три дні турбувати їх мають право лише супровідники та кожного свій.

З якоїсь загадкової причини, Тар, яка й раніше не відрізнялася скромністю, не посоромилася попросити Ревільса про ласку, на яку він прирік себе, випровадивши Мерелед.

У маєтку ж сніданок відмінився. Домочадці зібралися над картою і млосно мовчали, чекаючи, що хтось видасть думку.

Щось переверталося в серці кожного. Брідо думав про сім'ю, як їх уберегти. Лоро міркував, що душа його не так прагне бійки, як він про це говорив. Філо та Філіна перезиралися і прикидали, чи багато користі принесуть їхні потуги. Рима оцінювала запаси і розмірковувала, що відбувається з того боку облоги. Хлопчаки завмерли і, як справжні солдати, чекали наказу. І тільки Фіско, нервово притупуючи ногою, ні про що не думав.

Розгублений рахівник прокляв той момент, коли гордо глянув у вічі поміщиці і, так само гордо, погодився бути «за старшого», адже, по суті, геній він лише в питаннях бухгалтерії. Зараз саме в ньому бачили господаря, адже він так любив займати поміщицьке крісло і помикати прислугою.