Розділ 5

Нарешті заграла флейта. І чоловіки зітхнули з полегшенням. Тихою ходою, крок за кроком, майбутня принцеса ступала золотою доріжкою, смиренно опустивши очі. За руку її вела Бела, обдаровуючи сина суворим поглядом. Тарен, по ліве плече так само впевнено йшла за нею.

Своєрідний «конвой» це також частина ритуалу. Майбутня принцеса має бути нещасною, а в ідеалі, плакати та вести її мають силою. В давнину це робили рідні мати і сестра нареченої.

— Рука. — нагадав Ревільс.

Дол зробив півкроку вперед і поклав ліву руку на вівтар. І хоча дорога була не більше десяти метрів, тягнулося це, за відчуттями, цілу вічність.

Королева зайняла місце поруч із чоловіком, а Тарен залишилася по ліве плече від неї.

— Сьогодні. — дзвінко почав король. — Перед обличчями богів, вельмож і простих смертних, я вітаю нову принцесу, мою названу дочку, повноправну правительку світлих земель, її Високість Тамріел. Покладаю відповідальність за всі її діяння на свого старшого сина, майбутнього короля світлої сторони.

Принцеса смиренно зупинилася перед принцом і опустилася на одне коліно. Голос її був тихим:

— Я клянусь служити своєму чоловікові вічно. Клянуся супроводжувати від цього вівтаря до смертного. Присягаюсь бути вірною. Клянуся підкорятися.

Принц вклонився у відповідь:

— Я клянусь захищати свою дружину. Клянуся супроводжувати від цього вівтаря до смертного. Клянусь бути вірним. Піднімися.

Вона смиренно встала з іншого боку вівтаря і поклала руку поруч із його рукою.

— Перед обличчями богів, вельмож та простих смертних. — почав Ревільс. — Я клянуся стежити за виконанням клятв Його Високості. — кожне його слово як удар молотом по ковадлі.

— Перед обличчями богів, вельмож та простих смертних. — Тарен говорила так само. — Я клянусь стежити за виконанням присяг Її Високості.

Ельфи взялися за руки. Бела та Гравар переглянулися:

— Благословляємо.

Сірі штори синхронно опустилися, заграла флейта і в напівтемряві вівтар спалахнув золотим полум'ям. Вгору злетіли два яскраві голуби, сплітаючись у шлюбному танці. Облітаючи весь чималий зал, вони запалювали магічним вогнем смолоскипи.

Батьки переклали руки дітей у руки їхніх супровідників та відійшли від вівтаря. Друзі та закохані обмінялися поглядами і синхронно, ледь чутно промовили:

— Не приймаю жодної з ваших клятв.

Голуби закінчили свій шлях за спинами наречених і перетворилися на цілком відчутні крісла того ж кольору. І принц із принцесою, займаючи свої місця, символічно перейняли владу.

Щойно вони піднімуться, крісла зникнуть і весь замок буде відрізано від зовнішнього світу. Ані увійти, ані вийти не можна протягом трьох днів. Неможливо буде впливати на оточення за допомогою магії або навіть інформаційних каналів. Та й усередині використати всі магічні блага не вдасться. Поки флейта не затихла, всі мали можливість зв'язатися з ріднею і фронтом, віддавали останні накази і сповіщали про нову принцесу.

У всьому королівстві люди святкували так, ніби щось у їхніх життях зміниться. Фіско захоплено оголосив за обідом, а без господарів обідали слуги в червоному залі, що тепер у королівстві на одного правителя більше. І, радісні, вони випили за їхнє кохання.

Горг  вдарив кулаком по стійці, змушуючи гуляк на секунду замовкнути і впівголосу сповістив "сьогодні п'ємо за рахунок світлого престолу". Ґвал піднявся знову і "дівчинка" поквапилася розставити на дерев'яні столи кухлі з темним елем. 

Тріумфували і по той бік фронту. У невеликій світлій кімнаті на кріслі сидів капітан, на вигляд років тридцяти в сірій формі зі світлим волоссям і скляними блакитними очима, навпроти нервував чоловік у генеральських погонах.

— Після цієї операції я хочу землі та звання майора. — усміхнувся капітан.

— І медаль. — кивнув генерал.

Він спішно підвівся з крісла:

— Виступаємо.

А в палаці тим часом перший танець молодих. Вони дивилися один одному в очі і, нарешті, посміхалися. Все складалося якнайкраще, але думали вони лише про три дні, за підсумками яких знову буде розставання. Вона залишиться у столиці, на навчанні, а він вирушить на фронт. Дивна ситуація, але покинути війну Дол уже не міг, хіба що доведеться повністю переймати владу у батька.

Гравар, почекавши кілька хвилин, подав руку своїй дружині. А Ревільс запросив Тарен. Остання пара виглядала особливо цікаво. Замість милої посмішки, яку предписували манери, обидва вони самовдоволено і гордо дивилися один на одного.

Сарбс часу даремно не гаяв і подав руку Мерелед. Вона відповіла взаємністю.

— Тар учора лютувала?

— О, ти не уявляєш як сильно. — Мер озирнулася на подругу. — Тільки Тамрі має неймовірний дар переконання. Прополоскала їй мізки своїми розповідями про те, яка має бути принцеса і Тар, не довго думаючи, дійшла висновку, що, коли їй теж незабаром заміж за принца, має бути смиренною і скромною.

— Це можна розповісти батькові?

— Звичайно, хоч, гадаю, він і так помітив. Як мінімум вона сьогодні беззбройна.

— Так, це я також знаю. Батько дуже нервується через це. Мовляв, боїться зірватись, а в неї при собі ніякої зброї.

Амфібія посміхнулася, за хвилину ця інформація буде у поміщиці і вечір стане яскравішим.

— Подаруєш мені другий танець? — спитав Ревільс, коли оркестр затих.

— Перепрошую, Ваша Високосте, але другий танець я вже обіцяла. — послужливо відповіла поміщиця і, трохи вклонившись, відпустила руку.

І не тільки тому, що дозволити собі танцювати з кимось два танці поспіль було б вірним знаком, що наближається заручини, а ще й від того, що другий танець Тар обіцяла якомусь лордові, як і третій, як і четвертий. Все було зіграно як по нотах, одухотворена посмішка, ніжний погляд і вся увага на кавалера. Про Ревільса треба було забути, хоча весь цей цирк влаштовувався тільки для нього.

П'ятий танець найскладніший. Стрибати на підборах уже ставало неможливо і жінки шукали світської бесіди, щоб мати право відмовити кавалеру. Зазвичай, він був і найшвидшим, тож на паркеті залишалися тільки найстійкіші.