Розділ 4

Тарен ледве подряпала очі. Поруч із її ліжком стояла наречена з неймовірно одухотвореним обличчям. Не спати півночі в тяжкому очікуванні і прокинутися до світанку це подвиг.

— Що на сніданок? — прохрипіла поміщиця, кутаючись у ковдру.

— Кава. — кивнула Тамріел. — Давай швидше, до свята лише вісім годин.

Від цієї фрази Тар прозріла. Вісім годин на збори нареченої це серйозно, проте хто б знав, що саме стільки часу їй і знадобиться. Зачіска, макіяж, корсет, та що там, тільки на кріплення каркаса-паньє довелося витратити півгодини. Супроводжуюча сонно поправляла банти, допиваючи третю чашку кави. І хоча ранні підйоми ніколи не були чимось складним, але з наближенням зими вставати на світанку ставало все складніше.

Тільки Мерелед смиренно сиділа на ліжку і сумно дивилася на зброю. Її збори займали не більше п'ятнадцяти хвилин. Однак справа знайшлася і їй: зв'язатися з парою лордів, поговорити про справи.

Перервав цю тиху ідилію стук в двері.

— Тар. — хитро посміхнулася амфібія.

У відповідь поміщиця коротко кивнула і поспішила відімкнути замок.

Ревільс не ставив зайвих питань увійшов до кімнати і зняв рукавички:

— Розкішно виглядаєш.

— Більше нема чого сказати? — перепитала дівчина.

— Не бачу сенсу виправдовуватися.

— Ти ж можеш зняти їх сам.

— Ти теж можеш сама зняти перстень, але ж ти цього не робиш. Вважаючи за краще виблискувати ним в таверні.

Тарен роздратовано стягнула з руки печатку принцеси, а після неохоче розстебнула браслети і кинула все у висувний ящик, до золотих каблучок і мізерикорду.

— Сподіваюся перший танець мій? — помічаючи її емоції, перепитав Ревільс.

— Так. І, до речі, хочу щоб ти знав: усі три дні, на балу, я буду беззбройна.

— Тобто?

— Тобто, — вона засунула тумбочку і підняла очі на співрозмовника, — ні кинджала, ні кілець, ні меча, нічого. Тамрі стверджує, що ви можете нас захистити.

— Від кого?

— Минулого разу було від кого. — вклинилася наречена. — Зустрінемось у замку.

— Зрозумів. — він кивнув, накидаючи піджак. — Іду.

Двері зачинилися і три гарпії хитро переглянулися.

— Навіщо ти сказала йому про зброю?

— Нехай знає, все, що відбувається, — не ілюзія, а якщо я зникла — це не означає, що граф Амема не цілує мені руки десь у затишному куточку.

— І ти просила допомоги. — похитала головою Мер. — Що за історія із печаткою? Вперше бачу, щоб чоловік вимагав зняти з руки перстень, з яким робив пропозицію.

— Там будуть гості, які можуть впізнати цю печатку. — зітхнула дівчина. — Перстень заявить про заручини раніше за Ревільса, а це…

— Порушує традицію. — перебила її Тамріел. — Розумію.

Правда була в іншому: розвідника, який видав друзів під час бою на морі, так і не знайшли. А він знав забагато, як для простого смертного, тож він може ховатися і в вищих ешелонах влади. Зв'язний перстень вже бачили всі, а от печатку принцеси краще поки сховати від зайвих очей. Тепер і Тарен поставила на перше місце обережність, розповідаючи, навіть найближчим, тільки частину правди.

Чоловіки прокинулися близько півгодини тому. Дол мучився похміллям, але дурна усмішка не сходила з лиця. Він не міг повірити своєму щастю і страшенно нервувався. Організацією займалася сама королева, тож нічого не могло піти не так, але хтозна. У тисячний раз поправляючи золочені ґудзики на білій парадній формі він міркував про те, що приємніше, звичайно, одружуватися майором, але зробити це варто було набагато раніше.

— Твоя наречена доведе мене до божевілля раніше, ніж Тарен. — Ревільс не встиг навіть зачинити за собою двері, як схопив з туалетного столика флягу і залпом випив не менше двох третин. — Не знаю, яку магію вона використала, але вмовила Тар залишити зброю в готелі.

— Значить пильнуй.

Але справа була зовсім не в нагляді.

— Цей кинджал стримує не шанувальників, а мене. — спокійно відповів той. — Тепер, коли я знаю, що вона беззбройна, боюся зірватися.

— Тоді пий менше вина, пам'ятай про манери і нікому не дій на нерви.

Він спустошив флягу і повернувся на землю.

— Так, вибач, обіцяю, свято тобі не зіпсую. — Ревільс подав руку товаришу і посміхнувся. — До бар'єру.

Це весілля було серйозним кроком і для нього. Все це просто генеральна репетиція або наочний посібник. Менше ніж за рік, він буде в цьому ж замку, зі своєю нареченою, стояти біля вівтаря і присягатися у вічному коханні. Тільки ритуали будуть дещо інші. Від однієї думки хотілося втекти якнайдалі.

У маєтку життя лише починалося. Без господарів тут часто панував абсолютний хаос. Слуги забували про те, навіщо вони тут і які їхні обов'язки. Тому гувернантки могли готувати обіди, а конюх цілими днями обкатувати коней садом, поки садівник, у свою чергу, тягає дороге вино.

Тимчасовий управитель всього цього, Фіско, просто сидів у своєму кабінеті, намагаючись не привертати уваги. Сьогодні він знову був на підйомі. Наче щось мало статися. Він хаотично переглядав листи у пошуках помилки. Може, не скасували зустріч, а може, поміщиця не відписала комусь подяки. Але все було гаразд. Цього разу він погодився господарювати в маєтку тільки з надією, що на весілля скликали всіх кого можна, тож ні гостей, ні договорів майбутні три дні не чекають.

На світанку прокинулися тільки новоприбулі. Брідо, його дружина та двоє дітей, дуже схожих один на одного підлітка із золотим волоссям та променистими посмішками. Старшій дочці було вже майже вісімнадцять, а синові ледве виповнилося п'ятнадцять. Він дивом уцілів у всіх морських баталіях. Але тепер всім серцем прагнув потрапити на фронт. Хлопчикам властива любов до сталі та свинцю. Тож підліток влаштував справжній поєдинок зі своєю сестрою. Добре зброя в маєтку була.

— Аби тільки не дійшло до стрілянини. — турбувалася мати, справна жінка, на вигляд, значно молодша за чоловіка. — Брідо, зупини їх, це ж, як мінімум, неввічливо, ми в гостях.

— Едзіно, це лише діти. — чоловік легенько вдарив її по плечу і вийшов у двір. — Ану, Філо, дай сестрі спокій, давай я тебе розуму навчу.