Розділ 3

Найкраща спальня для майбутньої принцеси та її супровідниці, нагадувала королівські покої. Кімната не менше сорока квадратів. Три пишні ліжка в золоті та самоцвітах, застелені блакитними простирадлами. Накритий, за всіма правилами, стіл і, головне, замок на дверях, який нікому не під силу зламати.

Тарен, нарешті, приміряла нову сукню. Лоро знову постарався на славу. Грайливо закриті плечі, тугий корсет і легка спідниця, до низу розшита золотими квітами. І нехай правила предписували що і її сукня має бути золота, але темно зелений, як вирішив кравець, личив його господині значно більше.

Проте майбутню принцесу їй було не затьмарити. Її сукня мало не з чистого золота, без зайвої скромності. Каркас-паньє в купі з довгими рукавами створював розкішний силует. А білі стрічки з бантами та мереживом символізували світло, ніжність та чистоту.

Тільки Мер не поспішала перевдягаються і загадково поглядала на подруг.

— Не кажи, що знову вкорочена спідниця. — звернулася до неї поміщиця, а після недовгої паузи насупила брови. — Форма?

Та кивнула, відкидаючись на спинку крісла:

— А що, в статуті написано, що військовий має право на всіх світських раутах з'являтися при формі.

— Мер! — в один голос крикнули дівчата.

— Та годі вам, ну чого хлопцям можна, а мені — ні? Більш того, минулого разу і слова ніхто не сказав.

Вперше в житті Тарен зрозуміла, що не вона тут «зухвале дівчисько». Апогеєм стала заява, що вона має намір взяти із собою меч. З одного боку, зброя — це частина форми, з іншого — зброю мають право тримати при собі лише чоловіки. Однак це палацові правила, а у столичному замку жодних уточнень немає.

— Зрештою, Тарен, чи тобі мені дорікати у небажанні роззброюватися?

Ельфійка перевела погляд на неї:

— Тільки не кажи…

— Так. — перебила Мерелед. — Срібло.

— Ви мене до нервового зриву доведете! — завелася наречена. — Це ж незбагненно, хто може вам загрожувати у столиці!? В замку який три доби буде відрізаний від світу! Навіть якщо вся імпонегійська армія дійде сюди ми будемо у безпеці! До того ж, там три сотні чоловіків, з яких дві третини військові, до того ж Дол і Ревільс...

— От, через Ревільса я і ношу з собою клинок.

— Щоб прирізати спадкоємця престолу, за нагоди?

Тарен смиренно замовкла, усвідомлюючи правоту нареченої.

— Гаразд, я залишу мізерикорд у готелі. — кивнула та. — Але, ти, Мер, теж підеш без зброї.

— І кільця. — зауважила Тамрі.

— І кільця. — із важким серцем погодилася поміщиця. — Але, коли так, мені треба в таверну. Якщо завтра я буду беззбройна пару іклів мені треба висмикнути сьогодні.

Проте чоловіків там уже не було. За старою звичкою Тарен роздратовано впала за стійку і знову відчула себе офіціанткою, якій вкотре нагрубив один пихатий принц і вона прийшла скаржитися.

— Горг, — зітхала дівчина, — хіба так має все відбуватися?

— Саме так. — спокійно відповів трактирник. — Якби ти не хотіла цього, не прийняла б меч із його рук, не відкрила б тоді книжку. Не пустила б друзів на постій ще коли вони були тобі чужими. І не зіткнулася б із гросмейстером. Не дізналася б про срібло. Не отримала б маєток і не одягла б ні бордову сукню, ні військову форму. Та не грала б у ігри з Тагідо, не створила б ілюзію над морем і не отримала би той перстень, трохи великий на твою руку, але, я знаю точно, ти не хочеш його знімати.

— То ти все знаєш? — здивувалася та.

— Я все зрозумів під час першої зустрічі. Тарен, я знаю Ревільса дуже давно. Ти ж помітила, що в нього немає ані корони, ані персня принца. Єдиним доказом влади є меч, який він віддав дрібній селянці без страху й сумніву. Він тоді довірив тобі свій статус, свою честь і я зробив все, що міг. Я привів тебе сюди, вберіг від розбійників та грабіжників. — Горг звично посміхався, спираючись на стійку. — Якби тобі було трохи більше років, ти теж зрозуміла б з першої секунди.

— Звідки така довіра до селянки?

— Ти донька Тхора. Я не знав його, але якщо темна династія, які найбільше у світі цінують вірність, так довіряли розвіднику, то довіри гідні і його діти. Ревільс це знав, ось і все, він покровительствував тобі і я не міг чинити опір волі престолу.

— А ти хотів?

Трактирник замовк і неоднозначно похитав головою. Він хотів, але змовчав, розуміючи, що ніхто не давав йому тоді слова.

— Я допоміг тобі стати гідною того звання, яке подарував тобі Ревільс, от і все.

Він поклав перед Тарен черговий том книги "Примітивні наслання":

— Тарен, я знаю про все, що відбувається в моїй таверні. — він завжди залишався спокійним і не мав звички виходити з себе. — Більш того, я знаю про все, що відбувається з моїми учнями.

— Що мені робити? — зітхнула та, відкриваючи черговий підручник.

А дядечко тільки дістав з-під стійки пару простеньких білих туфель із золотими набійками:

— Я впевнений, що Ревільс, більш за все, ненавидить твої ілюзії, особливо після того як не зміг зруйнувати одну з них. Думаю, він буде спантеличений не побачивши кілець на твоїй руці.

— О, ти не уявляєш наскільки він завтра буде спантеличений. — хитренько всміхалася дівчина.

— Це мав бути мій був тобі подарунок на весілля. — продовжував той. — Адже весілля відбудеться?

— Звичайно, відбудеться. — усміхалася та. — Адже я його все одно кохаю.

Чомусь цей подарунок невимовно зігрів їй душу. Адже батьків давно нестало, і піклуватися про неї не було кому. Якби не Горг, який підказав свого часу, як чинити, чому вчиться і хто, насправді, їй стане другом, все було б зовсім інакше.

— Горг, я маю владу, гроші, статок. Я могла б приставити тебе до будь-якого титулу і дати будь-яке звання. — вона одразу перевзулась і пристукнула золоченим каблуком, у її руці з'явилася золота троянда. — Але чому мені здається, що мені нема чого тобі дати?

— Я такий самий солдат, як і ти, я можу просити у короля особисто, але я тут. Думаєш мені чогось бракує?

Троянда розчинилася сигаретним димом, і Тарен обережно взяла Горга за руки.