Розділ 2

За три дні до весілля розпочався справжній ажіотаж. Король вимагав перенести весілля до світлого замку, а інакше він позбавить сина престолу. Королева лаялася з чоловіком, стверджуючи, що після його витівок Дол точно не відзначатиме весілля вдома. Принц кричав, що престол йому і дарма не дався, не за горами генеральські погони, штаб і темна зарплата. Майбутня принцеса готова була піти на кримінал, аби це все закінчилося.

Проте весілля нині модно було грати у столиці, у сірому замку. Заради таких бенкетів зупиняли весь державний апарат, а в місцевому ресторані, який, насамперед, розрахований на обіди не більше двохсот співробітників апарату, кочегарили печі та цілу добу працювали без сну та відпочинку.

За день до весілля почали з'їжджатися гості, і Гравар нарешті закінчив істерику. Все це новаторство сина так чи інакше потрібно було терпіти і приймати. Тішило, хоча б те, що, на його думку, інші традиції будуть дотримані.

Поки в сірому замку відбуваються останні приготування, кабінети переобладнують у спальні, готують та прикрашають зал, наших героїв розселили по кімнатах, у місцевих нічліжках. Чоловіки залишилися в готелі імені якогось генерала, а жінки через півміста в готелі, з довгою назвою ельфійською мовою. Все це заради ще однієї традиції, нареченим не можна зустрічатися до весілля, мінімум, добу, суворо слідкувати за цим мають супровідники.

Однак, не змовляючись, Ревільс потяг нареченого в «Ілюзію», побачитися з Горгом, а Тарен, не змогла б собі пробачити, якщо не познайомила б наречену з людиною, яка навчила буквально всьому, що вона знає.

Устрій таверни дозволяв не помічати один одного більше півгодини. Хоча, чесно кажучи, це Горг ховав їх, не бажаючи втрачати прибуток.

Тамрі перекинула вже не першу чарку, коли звернула увагу на спантеличеного Сарбса, що пробирався, повз них, у вбиральню. Інші його, звичайно, не бачили.

— Пора зав'язувати. — сміялася Мерелед. — Скоро почнеш чортів ловити.

Абсент — не жарти. У деяких країнах визнаний наркотиком, який викликає галюцинації.

— Ні-і. — спантеличено протягла та, в голосі відчувався градус. — Я точно бачила, я не божевільна.

— Ти не божевільна, ти напідпитку, це нормально. — усміхалася Мер.

Тарен мовчала, її мучили спогади про цей трактир, хотілося повернутися в минуле, знову стати простою офіціанткою, щоб голова не була забита договорами, прізвищами місцевих поміщиків та наукою, пристрасть до якої доводилося тепер ховати від нареченого, щоб не нагадувати про те, хто прищепив цю любов. А тут все здавалося таким знайомим, ті ж обличчя, ті ж гості, тости, Горг, такий самий. Незначні відмінності, все-таки, були, тепер тут юрмилося куди більше народу, а між столиками бігали дві дівчинки років п'ятнадцяти, подавали їжу та напої, грала музика і танцівниця — дешева заміна Мерелед, з'явилася всього кілька тижнів тому, немов нізвідки, втім, як і вони тоді.

З іншого кінця зали чувся жіночий сміх, такий самий розкотистий, як і в перші дні тут. Тоді його спонсором був Ревільс, а зараз…

— Я на хвилинку, піду візьму пару паличок кориці.

Тар театрально хитнулася і вирівнялася, доходячи до стійки. Вона точно знала кого побачить з іншого боку таверни, але варто було переконатися. А ще варто нагадати про себе.

— Дядечку, а знайти людей на роботу дорожче, ніж гробити власне здоров'я?

— Ілюзії не скажуть тобі «ні». — посміхався чоловік. — Вони надійніші, ніж трійця працівників, які кидають усе заради спроби померти.

— Як же ти мене не любиш?

— Якби я тебе не любив, не відводив би очі твоєї підопічної. Ти, здається, хотіла щось спитати?

— Так, зі мною трапився дивний випадок… — графиня не знала з чого почати, але була певна, що частину історії він уже знає. — Вийшло так, що я створила ілюзію, за кілька кілометрів від місця, де я була… І там був той, хто нізащо не повівся б на мій прийом.

Він поклав перед нею впізнаваний сталевий портсигар:

— Ти ж точно знаєш, що це ілюзія, другого такого не може бути, а перший я ніяк не зміг би отримати. Спробуй її знищити.

Дівчина довго крутила обманку в руках, відкривала, закривала, виймала цигарки і складала їх назад, але так нічого і не сталося, вона не вірила в існування цієї речі, але він чомусь не пропадав.

— Це не ілюзія. — резюмувала графиня. — Це просто такий самий.

— Я можу дати тобі слово, що другого такого немає. Точніше, не було до цієї секунди. Тому що перший теж я зробив.

Портсигар, який вона тримала в руках, розсипався піском і Тарен здригнулася. Свого часу Ревільс вихвалявся перед Горгом, що розіб'є будь-яку ілюзію, вони побилися об заклад, а за рік Горг зробив портсигар і сказав, що купить справжній, щойно Ревільс спроможеться перестати вірити в існування цього. Ілюзія тримається вже півстоліття і як би далеко від столиці не був його власник, хто б не брав його до рук, ілюзія не розсипається.

— Це справжня ілюзія. — усміхнувся Горг. — Ти читала про це. І я знаю примудрилася навіть змінювати погоду навколо маєтку під час дощу.

— Все так, тоді я була непритомна... а, коли прийшла до тями не змогла повторити.

— Воно й на краще, серце може не витримати таких ігор. Справжні ілюзії — межа твоїх можливостей, а ось фата-моргана — це, скоріш, теоретичне знання, створити подібне можна, керуючись лише дуже сильною емоцією.

Тарен озирнулася на Ревільса, як і раніше, в оточенні дівчат і щось змусило посміхнутися.

— Сильна емоція була.

— Вона є і зараз. — він знову добродушно посміхнувся і її сукня з фіолетової перетворилася на сіру, як раніше, з білим фартухом. — Ця емоція називається — лють. Роби, що задумала.

Все-таки цей пройдисвіт завжди рахував на три кроки вперед. Вона любила дядечка, насамперед, за цю проникливість.

Але зараз у голові була лише одна, звично дурна, ідея. Тарен схопила зі столу порожній чек, що виписували лише працівникам парламенту, які зрідка вирішували тут неформальні справи і випивали за державний кошт, і, спритно щось записавши, попрямувала до столу принца. Ревільс, як завжди, при погонах і з мечем за плечима, знехотя відволікся від високої блондинки, що вульгарно закинула на нього ногу.