Епілог

На місці колишнього закинутого заводу виросло нове місто. Воно не було схоже ні на похмуру Цитадель Клану Заліза, ні на дикі джунглі. Будинки тут були сплетені з живого дерева та міцного світлого металу, а вулиці освітлювалися ліхтарями, що працювали на енергії вітру та сонячних іскор.

​Ліда стояла на балконі центральної вежі. Її руки все ще були в мозолях, але тепер на пальцях сяяли тонкі золоті кільця — подарунок Храму. Її старий гайковий ключ тепер висів на почесному місці в Головній Майстерні, де вона навчала дітей, як створювати машини, що не вбивають природу, а допомагають їй.

​— Знову лагодиш світ у своїх думках? — почувся знайомий голос.

​Вона обернулася. Арес стояв поруч, спершись на перила. Він більше не виглядав виснаженим чи проклятим. Його шкіра була засмаглою, а в очах більше не було страху перед іржею. Хоча він міг перетворюватися коли завгодно, він часто обирав людську подобу, щоб бути ближче до Ліди.

​— Я просто думаю, як швидко ми звикли до тиші, — посміхнулася Ліда. — Пам’ятаєш той скрегіт?

​Арес на мить заплющив очі, і на його щоках з'явилися ледь помітні золотисті смужки — ознака того, що леопард усередині нього теж слухає.

— Я пам’ятаю тільки те, як ти тримала мій кулон. І як твоє серце билося голосніше за будь-який танк.

​Раптом знизу почувся веселий гавкіт. Група механічних песиків — тепер вони були мирними помічниками, що допомагали садити квіти — бігала за метеликами. Ліда сама перепрограмувала їх, замінивши бойові модулі на модулі "радості".

​Арес підійшов ближче і поклав руку на плече Ліди. У цей момент над містом пролетіла зграя срібних птахів, а Серце Храму на горі видало чистий, глибокий звук, що нагадував удар дзвона. Ритм був ідеальним.

​— Знаєш, — прошепотіла Ліда, дивлячись на захід сонця. — Залізо все-таки може бути прекрасним, якщо в ньому є іскра душі.

​— А душа стає непереможною, коли в її руках є правильний інструмент, — відповів Арес.

​Вони стояли разом — проста дівчина, що підкорила сталь, і могутній звір, що знайшов свій дім. Золота Іскра більше не була просто магією. Вона стала життям, яке вони побудували власноруч.

​КІНЕЦЬ .