Розділ 3

Арес мчав по металевих балках під самою стелею. Ліда, вчепившись у його золотисту гриву, ледь встигала відхилятися від іржавих ланцюгів. Вона відчувала, як тіло перевертня вібрує — магія боролася з іржею, що все ще намагалася скувати його м’язи.

​— Прямо! До того пульта з червоними лампами! — крикнула Ліда крізь гуркіт машин.

​Арес зробив неймовірний стрибок, пролетівши над прірвою, де кипіло розплавлене мастило. Вони приземлилися на вузький місток поруч із головним важелем системи скидання пари. Але шлях їм перегородила тінь, що закрила собою все світло.

​Це був Командор — головний мисливець Клану Заліза. Він не йшов пішки. Він керував величезним крокуючим танком «Залізний Жнець». Ця машина на восьми сталевих лапах була вкрита шипами, а замість рук мала велетенські циркулярні пилки, що оберталися з диким свистом.

​— Охоронець та його маленька запчастина... — пролунав спотворений динаміками голос Командора. — Ви думали, що зможете обійти логіку металу? Ви лише посилите наш сплав своїми останками.

​Танк замахнувся пилкою, розрізаючи металеву балку, на якій вони стояли, наче папір.

​— Аресе, відволікай його! — Ліда зістрибнула зі спини леопарда прямо до пульта. — Мені потрібно три хвилини, щоб синхронізувати частоти!

​Арес видав могутній рик. Цього разу він не став повністю звіром — він залишився в подобі напівлюдини-напівлеопарда, що дозволяло йому використовувати і швидкість кішки, і силу воїна. Він почав кружляти навколо танка, викрешуючи іскри своїми золотими пазурами по сталевій броні. Блискавки з його очей засліплювали сенсори машини, змушуючи Командора бити навмання.

​Ліда ж гарячково відкручувала панель пульта. Її пальці були в мастилі й крові, але вони працювали з неймовірною точністю.

— Так... перехідник на масу... замикання на головний генератор... — шепотіла вона, з’єднуючи дроти своїм гайковим ключем.

​— Скінчимо це! — вигукнув Командор. Танк випустив десятки Залізних Хортів прямо з відсіків на спині. Вони оточили Ліду.

​Арес бачив небезпеку. Він знав: якщо він кинеться до неї, танк розчавить пульт. Якщо він залишиться битися з танком — Хорти розірвуть Ліду.

— Лідо! — крикнув він, готуючись до останнього, самовбивчого перетворення.

​— Не смій! — відгукнулася дівчина. Вона вихопила з сумки свою "магнітну гранату" — саморобку з конденсаторів. — Я справлюся! Бий танк у з’єднання ніг, там відкрита гідравліка!

​Ліда кинула гранату під лапи Хортам. Яскравий спалах на мить паралізував машини, а в цей час Арес, скориставшись підказкою механіка, підібрався під черево танка і вдарив у вразливе місце. Струмінь гарячого масла вдарив йому в обличчя, але машина хитнулася.

​— Тепер! Тисни важіль! — крикнув Арес.

​Ліда поклала руку на головний рубильник. Вона знала: коли вона його поверне, електромагнітний імпульс пройде через увесь зал. Вона — звичайна людина, і цей розряд може зупинити її серце так само, як і мікросхеми танка.

​— Біжи, Аресе! — крикнула вона. — Виходь із залу! Імпульс спалить твою магію, якщо ти залишишся!

​— Я не залишу тебе, Провіднице! — Арес кинувся до неї, ігноруючи пилки танка.

​— Це наказ механіка! — Ліда посміхнулася, і в її очах була така сила, якої не мав жоден перевертень. — Я знаю, що роблю.

​Вона різко смикнула важіль вниз.

​Весь завод здригнувся. Сліпучо-біла хвиля енергії розійшлася від пульта. Звук зник, залишився лише високий ультразвуковий писк. Всі лампи лопнули одночасно. Танк Командора завмер, з його нутрощів повалив чорний дим. Хорти впали на підлогу мертвою купою металобрухту.

​Арес встиг лише закрити Ліду своїм тілом, приймаючи основний удар на себе. Його золоте сяйво згасло. Він впав на залізну підлогу, відчуваючи, як тиша поглинає світ.

​Коли дим почав розсіюватися, в цеху запала мертва тиша. Тільки десь капало масло.

​Арес повільно розплющив очі. Він був знову простою людиною — без магії, без кігтів, але й без іржавого прокляття. Імпульс "випалив" залізну інфекцію разом із магією. Він подивився на Ліду. Вона лежала нерухомо, її рука все ще тримала важіль, а гайковий ключ випав поруч.

​— Лідо... — прошепотів він, підповзаючи до неї.

​Вона тихо закашлялася і розплющила одне око.

— Ну що... спрацювало? — прохрипіла вона, намагаючись посміхнутися.

​— Спрацювало, — Арес притиснув її до себе. — Ти перемогла армію заліза за допомогою шматка дроту.

​— Це був... гарний ключ... — Ліда подивилася на свій інструмент. — Але нам треба йти. Храм чекає. І тепер ми обидва... просто люди.

​Арес підняв її гайковий ключ і подав їй.

— Не просто люди, Лідо. Ми — ті, хто змусив сталь підкоритися.